Розділ 16

     Ми ніколи ще так довго не готували вечерю, як сьогодні. Здавалося б, все просто. У нас були куплені пельмені, є каструля з водою та сірники, газова плита під боком. Але процес ішов дуже довго.

     Кожна з нас відтягувала час, як могла. Дійшло навіть до того, що варили по одному пельменю. Але час «ікс» все одно настав. Уже вся упаковка була давно зварена та дбайливо перекладена у мисочки, з якими мусили морочитися через те, що варили все окремо.

     Ми ще хотіли залишатися на кухні, але прийшли інші дівчата, які тут жили та нам потрібно було звільнити приміщення. Хотілося б, звісно, пройтися по гуртожитку, десь посидіти, але з каструлею та чотирма мисками в руках, це надзвичайно складно зробити. В гуртожитку навіть лавок ніде не було, тож виходу не залишалося.

     Ми, немов слимаки, тягнулися до своєї кімнати. Але якби могли, то з радістю б чкурнули якнайдалі. Кейт обережно штовхнула вхідні двері та пройшла досередини. Тут було пусто. Можливо, ми б почали обурюватися тому, що нова сусідка не зачинила двері, але на душі якось полегшало, коли не застали її у кімнаті.

     Ми розслабилися та якось навіть забули про сусідку. Минуло декілька веселих деньків. Завтра буде понеділок, а це означає, що навчання починається, тож потрібно було насолодитися останньою вечерею без стресу. А його нам попереду ще вистачатиме.

     Лягли спати сьогодні трішки раніше, адже попереду був складний день. Ще й доведеться вставати на годину раніше, щоб точно не спізнитися. Кейт говорила, що тут дуже суворі викладачі, тож запізнюватися не варто. А деякі студенти розповідали, що через це їх навіть завалили. Тому ми з Брі вирішили, що краще не випробовуватимемо долю.

     Прокинувшись, першим, що я побачила, було те ж саме неприбране ліжко Роні, на яке було навалено безліч одягу та його власниця, на самісінькій верхівці. Сусідка не поверталася до кімнати декілька днів. Якби сказала, що хвилювалася за неї, то, мабуть, збрехала б. Чесно кажучи, сама не знаю, але з кожною нашою зустріччю, все менше хочу продовжувати жити, разом з нею.

     Жахливий сморід знову охопив всю кімнату. Тому, не гаючи часу, я підхопилася та відкрила вікно, щоб хоч трішки поліпшити ситуацію.

     На вулиці світило сонечко, а його лагідні промінчики, які доторкнулися до моєї шкіри, миттю підняли настрій. Я навіть все частіше починала задумуватися, що якби мені на вибір давали п’ять університетів з різних штатів, обрала б цей, саме через погоду. Адже вона тут була просто неймовірною та ще й щодня.

     Я швиденько перевдягнулася в чорну спідницю та легеньку кофтинку з квітковим принтом, яка мені дуже подобалася. А на ноги обрала літні чоботи-босоніжки, які б прикривали величезні синці на ногах, які залишилися після того випадку. З волоссям вирішила нічого не робити, а просто відкинути темні пасма волосся назад, щоб ніщо не заважало вчитися.

     Геть забула вам розповісти, що після подій у школі, кардинальної зміни іміджу та випускного, скороминущої популярності, я зрозуміла найважливішу річ – потрібно завжди бути собою. Тому й вирішила більше не псувати волосся фарбою та залишити його природний колір.