Розділ 7

За чотири години я розплющила очі після наркозу та поглянула навколо. Все ще трохи розпливалося, тож довелося сфокусовувати погляд. Кріс так і заснув, сидячи в кріслі та тримаючи мене за руку. Його трішки довгувате волосся втратило свою форму та прикривало більшу частину обличчя.

Я легенько висмикнула руку, щоб не турбувати його та поволі підвелася. Було трішки складно це робити, але мені вдалося сісти. І тут я здивовано втупилася на ногу. Вона була більшою десь удвічі через пов’язку, яка фіксувала її, щоб не було зміщення.

– Вона ще залишатиметься декілька днів. Думаю, заважатиме не сильно. А поки я зможу возити тебе на своєму авто,– раптом почула голос Кріса поруч.

– Але чому ти мені взагалі допомагаєш? Це ж не твоя вина,– щиро здивувалася я.

– Взагалі, це не так. Я повинен був пильнувати, але не встеріг. Відволікся буквально на секунду, а в цей час…– миттю спохмурнів він.– Я ж розумів, що таке може статися. Тому мене і….

– Що?

– Я й так забагато розповів,– миттю підхопився він та пішов геть.

– Ой, прокинулася,– промовив усміхаючись лікар.– Операція пройшла дуже вдало, відхилень немає. За кілька днів і сліду не зостанеться, а негативні спогади миттю зітруться.

– Якби ж то,– зітхнула, говорячи сама до себе та згадуючи Кріса. Навіть не знаю, чи зможу його ще раз побачити.

– Нога вже не повинна боліти, але ступати на неї поки не можна, щоб не стало гірше, ніж було,– продовжував містер Дартмуд.– Зараз медсестра принесе кілька видів милиць, підберете ті, що вам підходять.

– А...

– За ціну не переймайтеся. Все вже оплачено.

– Дякую вам,– криво посміхнулася, вслід лікарю, якого викликали на нову операцію.

– Був радий допомогти,– сказав добросердний дядечко та поспішив на виклик.

Я залишилася, нервово перебираючи пальцями поділ футболки. Завжди гадала, що моя єдина одежина в клітинку, ще й в поєднані з улюбленими джинсами, приносить щастя. Але чи це так? Можливо, якраз навпаки – одні розчарування та неприємності.

Пережити стільки всього за один день, мені ще не вдавалося ніколи. Біль, туга – ось, що переслідує мене протягом всього дня. Але ні краплі радості сьогодні ще не було. Той навіжений на пероні, цей помічник, невдача з квартирою та розбірки Брі. Чому ж все так складно? А це ж лише перший день у Лос Анджелесі. Що буде далі?