Піднімаємо завісу

Ефект Тиндаля — це явище, коли світло, проходячи через частинки в наших очах, змінює їх колір.

Для людини, що сидить навпроти вас у кав'ярні, яку ви більше ніколи не побачите, ви назавжди залишитесь блакитноокою істотою за сусіднім столиком. Але чи ваші очі справді блакитні?

Піднімаємо завісу

Чи це мотиваційна книга? Можна сказати, що так. Однак на диво, більшість книг, будь то художня чи наукова література, здатні вас вмотивувати. Існує навіть психотерапевтичний прийом під назвою кінотерапія, яка є видом арт-терапії. У цьому методі ви переглядаєте фільм, що ілюструє життєву ситуацію, схожу на вашу, і виходите з неї подібним чином, як і герої кінострічки. Той же принцип діє і в стосунку до книжок.

Коли я була ще дитиною, після прочитання книги я відчувала себе головним персонажем і навіть набувала схожих рис його характеру. Це вмотивовувало мене, надихало, а іноді навіть ставало моєю своєрідною залежністю.

То що ж тоді таке ця конкретна книжка? Вона про подорож — мою подорож через усвідомлення людської природи, через прагнення змінити те, що, скоріше всього, неможливо змінити. Ця книга — про примирення з тінню, яку інші воліють не помічати. В ній я запрошую вас розглянути свої власні внутрішні конфлікти і знайти шлях до прийняття себе, навіть у найскладніші моменти життя.

А нам, українцям, цих моментів вистачає. Існує багато книг, які вчать, як правильно почувати себе, як правильно їсти, як рано вставати, будучи солоденьким, свіженьким огірочком, як при цьому заробити купу грошей і знайти той самий шматочок серденька, що закотився бог знає куди. Потім пропонується поєднати далекі і, виявляється, несумісні планети. Книжок багато, але вони не пишуть про нас.

Не про мою бабусю, яка посипала кружальце хліба цукром і вважала це найсмачнішими ласощами, бо в дитинстві пережила голодомор. Не про мого дідуся, якого радянська влада тримала в казематі без зрозумілої причини, тоді як вдома його чекали голодні діти. Не про мого тата, який, намалювавши Леніна, був вигнаний із жовтенят, бо він малював не живу істоту, а запилене божество, яке нікому не можна було торкатися. І не про мою маму, яка мріяла бути творчою натурою, але все життя прогартувала на будівництвах, втративши там своє здоров’я.

Ці «зарубіжні» історії не про мене — зросійщену дитину, яка прагнула самоідентифікації в умовах, де нічого «свого» не пропонувалося. І це я ще не згадую про прадідуся, який загинув під Берліном, коли радянський Союз почав Другу світову війну (Пакт Молотова-Ріббентропа). Якщо б не це, він, напевно, залишився б вдома, щоб продовжити будувати своє життя.

Всі ці зарубіжні історії — не про нас. Вони затримуються на поверхні, не занурюючись у глибини наших переживань, нашого болю і нашої надії. Вони залишають поза увагою наші справжні, часто складні, але унікальні шляхи до самоприйняття та відродження. Наша історія вимагає глибшого осмислення, щоб зрозуміти, як минуле формує наше сьогодення, і як ми можемо знайти сили в собі, щоб стати тим, ким ми є насправді.

***

Я не пам’ятаю більшості свого дитинства. У мене немає веселих історій із садочка чи школи. Моє дитинство — це суміш страждань, які виливалися через поетичні рядки і замикалися у темному ящику підсвідомості. Тільки через роки терапії мені вдалося дістати лише фрагменти того, що колись було половиною мого життя. Проте дещо залишилося. Залишився результат мого дитинства — купа проблем, які накладалися одна на одну, створюючи гримучу суміш невпевненості в собі, тривожності та вічної депресії.

Моя мама обрала факультет, на якому я навчалася, адже я сама не розуміла, хто я і ким хочу бути. Так я стала вчителькою англійської мови. Але чим більше я спілкувалася з іншими дорослими людьми, тим більше помічала проблеми, які існували в середині мене. Спостереження за їхніми взаємодіями — від яких не можна було втекти, прогулявши уроки — відкривало мені нові перспективи.

В один момент прийшло усвідомлення, що я доросла, і можу взяти все в свої руки. Я вирішила змінити себе, батьків, світ. Наступного року я вирушила отримувати другу вищу психологічну освіту. Уявіть моє розчарування, коли на першій лекції нам сказали, що, якщо ви прийшли сюди вирішити свої проблеми, то для вас у нас погана звістка.

На жаль, не існує чарівної палички. Світ не змінюється лише тому, що він вам не підходить; він не підлаштовується під ваші бажання. Люди залишаються такими, якими були, якщо у них не з’явиться внутрішня воля змінити себе. Ви не зможете примусити їх до змін.

Однак, як світло, що мандрує під певним кутом до наших зіниць і змінює їх колір, ви також можете змінити свій кут зору на події, людей і своє світобачення. Все залежить від того, як ви сприймаєте світ навколо. Якщо у вас є внутрішня мотивація, ви здатні досягти всього, чого забажаєте.

***

Ця книга складається з пунктів подорожі та проблем, які я виявила як у собі, так і в інших на тлі наших історичних випробувань і сучасних подій. Кожен пункт має глибокі корені та вплине на не одне покоління українців. Але розпізнавання проблеми — це вже пів шляху до її вирішення.

Я також поділюся досвідом і техніками, які допомогли мені подолати або пом’якшити різні труднощі. Мій досвід не є унікальним, тому я прагну провести певну книжкотерапію. Це допоможе тим, хто стикається з подібними "монстрами", знати, як з ними боротися, або хоча б в якому напрямку тікати і де шукати притулок.