Розділ 3

༺ ──── · ∘ · ──── ༻
Рієна
00:12 Неаполь, квартира Лінори.
 

Мені вистачило одного погляду. Це був він — без сумнівів.

Тейвен Кастелло був тут - під вікнами квартири, про яку ніхто не знає, і тим паче - її адреси.

Що він цим хотів сказати?

Я завмерла за фіранкою. Вулиця - тиха, але серце стукотіло як шалене. Його постать повільно зникала в темряві: плечі напружені, кулаки стиснуті.

Чому він взагалі був тут?

Я ще мить стояла, дивлячись йому вслід. Потім озирнулася. Зробила декілька кроків до вітальні, і лише тоді помітила: на підлозі, під вхідними дверима - аркуш паперу, що майже повністю залетів у квартиру.

Отже, він справді був тут. Кілька хвилин тому. Можливо, саме тоді, коли я стояла під душем, а музика в навушниках звучала голосніше за весь світ.

Підійшла ближче, взяла лист у руки. Від нього віяло запахом диму й гару — як після пожежі.

«Я знаю, що це була ти. І ти пожалкуєш».

Пальці затремтіли. По спині пробіг холод. Я перечитала ще раз, не вірячи своїм очам. Погроза. Це ризикований хід, Тейвен. Але сміливості тобі не позичати.

Думки почали гарячково переплітатись в голові. Я повільно пройшла до дивану у вітальні, тримаючи листа у холодних руках. Сіла, намагаючись зрозуміти бодай щось.

За що я маю шкодувати?

Чому не сказати все у вічі? Щоб я могла хоча б зрозуміти, а не тонути в тривожних здогадах.

Дзвінок мобільного телефону обірвав хід думок. Я поклала листа поряд і відповіла.

«Еліана».

Близька подруга ще з університету — юридичний факультет у Болоньї. Вибір був не мій — це рішення батька, як і все інше тоді.

Я всією душею ненавиділа той період.

Та навчалась добре - знала, що юридична освіта дочці Моретті не завадить.

Тоді тільки Елі робила все терпимим —  яскрава посмішка, світле, майже золотаве волосся, кульчики в вухах, які вона змінювала ледь не щодня, плітками, постійним галасом.

- Так, Елі? Чому так пізно?

Вона ледве мене не перебила, голос її звучав занепокоєно або здивовано:

- Рієно, це божевілля! Ти бачила новини?

Мої брови нахмурились від нерозуміння.

- Про що? Ні, не бачила. Що там трапилось?

Якщо там щось неважливе - я точно вибухну. Цей лист, а тепер ще й Елі з якоюсь дивиною.

- У... Кастелло... Як там його ім'я...

Моєму здивуванню і розпачу немає межі, коли я чую прізвище «Кастелло». Елі не знає, хто я насправді. Вона знає лише частину - що я з впливової сім'ї Моретті. Але, як і більшість, не здогадується, чим займається моя родина, попри мережу ресторанів «Rosso Ora». Авжеж, всі зараз працюють у тіні.

- Точно! Тейвен! - вигукнула вона, нарешті згадавши.

Я завмерла. Погляд, мов мимоволі, знову знайшов листа. Від того, про кого вона говорить.

- Той, у кого родина володіє мережею готелів. Як там... «Kastello Royal».

Ну звісно, їхня мережа готелів - на всю Італію. Та хто знає, що ховається за блискучою вивіскою?

- Ну і що Тейвен Кастелло? - спитала я, вже передчуваючи найгірше.

- Його автівка спалахнула. Просто біля будинку.

Мої вуста мимоволі розкрились. Рука стиснула телефон. Після короткої паузи, повної питань без відповіді, я нарешті спитала:

- В сенсі «спалахнула»? І звідки інформація?

Елі цокнула, ніби я мала це знати.

- Та вже весь Неаполь про це гуде. Кажуть, просто так зайнялася. Подробиць нема, Кастелло намагаються все приховати.

Я ледь усміхнулась, хоч подруга цього не бачила - звісно, приховають. Але раптом мене наче вдарило струмом - усвідомлення.

Лист від Тейвена. Спалах його ж автівки.

- Елі, а коли це сталося? - мій голос став напруженим.

Вона трохи помовчала.

- Десь об одинадцятій. А що?

Одинадцята. Саме тоді я стояла під душем. Саме тоді могла спалахнути його машина. Саме тоді він стояв під моїми вікнами. І саме тоді... цей лист.

Збіг? Малоймовірно. Це був натяк. А якщо він справді думає, що це я?

Горло пересохло - я прочистила його, намагаючись зібрати думки.

- Та нічого, просто цікаво. Це погано?

- Ну... не знаю, але звучить дивно.

Я глибоко вдихнула.

- Мені треба йти, пізніше передзвоню, гаразд?

- Звісно. Вибач, що так пізно. Не стрималась - мусила сказати.

- Все добре.

Я поклала слухавку й знову взяла листа до рук. Якби я рахувала, скільки разів перечитала цей лист...

Це все, безсумнівно, підстава. І це мені дуже не подобається. Мене знову намагаються втягнути у брудні справи. Хоч я давно дала зрозуміти - не збираюся бути пішаком в цих іграх. В іграх Моретті і Кастелло.

Зараз я майже не брала участі у справах батька. З'являлась лише при великій потребі. Але мене змушують вийти з цієї «ніким невідомої» квартири - яка виявилась зовсім іншою - і почати розбиратися, що відбувається. Хто і навіщо хоче мене підставити перед Кастелло? Кому потрібен новий розпал десятилітньої війни між нашими сім'ями? Вона й не припинялася, але зараз відчуття, ніби вогонь підкинули з новою силою, і він міг розгорітися у будь-яку мить.

Я зітхнула, зібралася з думками. Треба діяти обережно. Немає сенсу кидатися в бій без підготовки. Якщо лист — не просто порожні слова, а реальна загроза, то я повинна зрозуміти, що саме він має на увазі. Вийшла на кухню, взяла ноутбук і відкрила браузер. Сіла за білий стіл. Спершу перевірила новини — поверхнева інформація про спалах автівки, без деталей.

Потім набрала у пошуку «Тейвен Кастелло» та «події останньої ночі». З’явилось кілька неофіційних блогів і форумів, де люди ширили плітки. Мої пальці швидко стукали по клавіатурі, я почала збирати інформацію про людей, які могли б мати інтерес в піднятті цього конфлікту. В голові вже промайнули імена — старі вороги, недоброзичливці, конкуренти.

Я заходила на один форум за іншим, гортаючи коментарі. І нарешті — знайшла. Маленьке речення, поховане серед безлічі припущень і здогадів: