Розділ 2

༺ ──── · ● · ──── ༻
Тейвен
Сорок хвилин до того.
 

Сон був глибоким. Важким. Мов бетонна плита - поки вікно не залила блискавка світла.

Повільно сів, ще напівсонний. У вікні - сірий дим, що тягнувся вгору тонкою цівкою. Я підійшов ближче.

- Твою ж!...

Моя улюблена BMW M8, що коштувала сто сорок тисяч доларів, палає біля дому. Краща за всі, що були до неї. Це подарунок батька!

Я стояв, дивлячись, як язики полум'я жадібно злизують лак.

Серце шалено калатало, а адреналін розтікався по тілу. Як це сталося? Чи не хтось підпалив її?

Вибіг з будинку, ледве згадавши прихопити телефон. Не звертаючи уваги на те, як холодний вітер обдуває шкіру, підбіг до машини, яка стояла трохи осторонь будинку, що зіграло на руку. Вогонь не перекинувся на будинок. Побачив, що горить не тільки кузов - вогонь почав охоплювати мотор. Я потягнувся до телефона в кишені піжамних штанів, щоб викликати пожежників. Проте, завмер.

З-під лобового скла, майже непомітно, визирала маленька записка. Вона була підкладена так, ніби хтось навмисно хотів, щоб я її побачив. Насмішливо обережно зігнута.

Я нахилився, витягнув її.

«Вороги по крові. R.М».

Що це, бляха, має означати? «Вороги по крові»? Так ми казали тільки про одну ворожу родину. Моретті. Літера «R» - Рієна? Хіба вона настільки дурнувата, щоб так відкрито залишати свої ініціали?

Я повернувся до машини, до її червоних язиків полум'я, які здавались не такими вже й гарячими, бо всі мої думки застрягли саме на цих двох буквах.

Мої руки тряслися, коли я знову стиснув записку. Від гніву. Відчаю.

Моє авто, щоб тебе, палає на моїх очах, а я не можу зрозуміти, хто стоїть за цим. І чому саме зараз?

Ввімкнув телефон, щоб набрати пожежників, але перед тим, як натиснути кнопку, задумався. Потрібно було з'ясувати, хто це зробив, а не тільки гасити вогонь. Вогонь, який зараз здавався лише тлом для чогось значно важливішого.

І знову погляд упав на записку. «Вороги по крові»... Тільки не Морреті. Лише вони - вороги по крові. Якщо це дійсно їх рук справа, то все стає набагато серйозніше.

Рієна...

Ніхто не знає, де більшість часу проводить дочка Моретті. Я навіть не знаю, коли її останній раз бачив. Ми бачились лише на заходах, де вона й так рідко з'являлась. І навіть якщо вона була причетна до цього, чому залишати такі очевидні сліди? Ні, це було занадто просто.

І все ж... мої думки оберталися навколо єдиного варіанту. Тотальна ненависть, на яку здатна лише її родина, яка вважає тебе загрозою.

Але що, як це лише пастка?

- Господи... - гнівний шепіт.

Тепер думки про пожежних вийшли на другий план. Замість них, я набрав Мартіна. Моя права рука, вірний друг. Нахаба, але така вправна.

Він відповів майже відразу, як і завжди. Злегка хриплий від сну голос почувся на другій лінії.

- Так?

- Мартіне... Чорт забирай, моя машина горить. Прямо зараз.

Спершу - тиша. Зрештою, він відповів уже рішуче, навіть з роздратуванням.

- У сенсі - горить? Підпал, вибух?

Як завжди, допитливий.

Мені знадобились всі зусилля, щоб не зійти на крик. Глибоко вдихнувши повітря, де вже був неприємний запах гару, я дав відповідь.

- Точно не вибух. Не було ніякого різкого звуку, відразу полум'я. І тут... - я стиснув зуби так, що вони скрипнули. - Клята записка.

Голос Мартіна став серйозніше, коли зрозумів в моїх словах гнів. Тобто... спроби його притупити.

- Записка? Що за... І що в ній?

- Там надпис «Вороги по крові.» та ініціали. «R.M.»

- «R.M.»... - повторив Мартін. - Це що, Рієна Морреті?

- А як ти думаєш? - різко відповів я, - Там чітко написано. Без сорому.

На тому кінці дроту почувся важкий видих.

- І ти певен, що це не чиясь спроба підставити її? Вона ж не дурна.

Перенісся боліло від постійного натиску пальців. Мабуть, я вже десятий раз зриваюся на цей жест. І жодного разу він не допоміг.

- Саме це й мене бентежить. Це... занадто очевидно. Але вогонь - реальний, Мартіне. І записка - реальна. І хтось, чорт забирай, хотів, щоб я її знайшов.

- Гаразд, слухай. Зараз же вирушаю до тебе. І не дзвони пожежникам - краще, щоб це не фіксувалося офіційно. Тай нехай сусіди думають, що ти сам підпалив - нам лиш краще. Розберемось самі. Маєш камери біля дому?

Цей придурок жартує навіть в такі моменти. Але за це я його й люблю.

- Думаєш, я настільки наївний? - буркнув я. - Є. Але якщо це дійсно Моретті, вони знали, як не потрапити в кадр.

- Все одно перевір. І забери ту записку. Не кидай її, ясно? Навіть попіл може щось сказати.

Я кивнув, хоча Мартін мене не бачив.

- Добре. Поспішай, бо я вже відчуваю бажання влаштувати перестрілку, і це не жарти.

Він поклав слухавку.

Я повернувся до машини. Полум'я ще горіло. Навколо - порожньо. Місто спало. Лише я стояв, босими ступнями на холодному асфальті, з ярістю, що розривала грудну клітку.

Через десять хвилин.
 

Мартін приїхав, ще навіть не повністю вдягнений. Куртка накинута на голе тіло, волосся скуйовджене. Його сріблястий позашляховик різко загальмував на узбіччі.

- Господи... - промимрив він, виходячи з машини. - Ти не жартував.

Моя BMW тепер була лише чорним, обгорілим остовом. Поки я був усередині, змінюючи одяг, хтось встиг викликати пожежників. Коли вийшов, вогонь майже згас, а самих пожежників вже не було. Мабуть, хтось із сусідів викликав їх, і вони зробили свою справу, не залишивши жодного питання. Я стояв з руками в кишенях брюк. Стискав пальцями записку. Від неї ще пахло димом.

- Покажи, - Мартін підходить ближче. Я простягнув йому записку.

Він читає. Морщить лоба.

- «Вороги по крові»... Ініціали R.M... - Мартін підводить на мене погляд. - Це дійсно Моретті?

Я кивнув.

- Думаєш, це могла бути вона? - голос Мартіна звучав обережно, з нотками сумніву.