2: Сталевий контракт (Передісторія)

Місто Оракул не знало сутінків. Величезні магічні ліхтарі, що живилися від заборгованої у розломах енергії, заливали бруковані вулиці холодним, мертвотно-білим світлом. Каель сидів у таверні «Сліпий Пугач», що тулилася під самою стіною Внутрішнього Кільця. Перед ним лежав сувій зі срібною печаткою — прямий наказ Верховного Інквізитора.

— Ти маєш доставити її живою, Каелю, — прохрипів голос з тіні. — Вона не просто маг. Вона — резонатор. Вона чує те, що ми маємо стерти з пам’яті світу.

Каель подивився на свою руку. Шрами на зап’ясті, залишені під час служби в Легіоні Смерті, нагадували про ціну покори. Його імунітет до Аетерну зробив його ідеальним інструментом для роботи, від якої інші божеволіли.

— Чому не загін інквізиторів? — запитав Каель, не піднімаючи очей. — Тому що загін привертає увагу. А самотній мисливець, що конвоює «заразу» — ні.

Коли він вперше побачив Еліару в підземеллях цитаделі, вона не була схожа на загрозу. Тендітна, з блідою шкірою, поцяткованою тонкими синіми венами, вона дивилася на нього не зі страхом, а з жалем.

— Ти теж у клітці, Каелю, — прошепотіла вона, коли він застібав ланцюги на її руках. — Твоя клітка просто ширша за мою, бо вона зроблена з твоїх принципів.

Каель збирався видати її на першому ж блокпості за межами міста. Але тієї ночі, коли вони зупинилися на перепочинок у покинутому храмі, сталося те, що змінило все. Еліара почала співати уві сні. Її голос викликав у пам’яті Каеля образи його померлої сестри — образи, які він вважав назавжди втраченими після того, як Оракул провів «очищення пам’яті» в його рідному селищі.

Він зрозумів: Еліара не просто «чує голоси». Вона повертає людям те, що в них вкрали. Інквізиція хотіла її не для того, щоб вивчити хворобу, а щоб остаточно знищити саму можливість пам’ятати. У той момент Каель вперше порушив присягу.