Розділ 15. Аеліна

В моїй голові народжується план, дурний і небезпечний. Але, можливо, єдиний, що реально спрацює.

— Звісно, — кажу я раптом спокійним голосом.

Селеста насторожується.

— Що?

— Ти права.

Навіть Кейден переводить на мене здивований погляд.

— Минуле вже не змінити.

Сестра мовчить.

— Батька не повернути.

— Саме так.

— І твоє рішення теж.

Вона хмуриться.

— Яке рішення?

Я усміхаюся майже безтурботно.

— Звинуватити мене.

Її очі звужуються.

— Тому що іншого виходу не було.

Ось воно. Перший крок. Я бачу, як Кейден миттєво напружується. Він теж почув.

— Іншого виходу?

Селеста ніби сама не помічає, що говорить.

— Ти була єдиною, кого можна було звинуватити.

Я майже не дихаю.

— Цікаво, — Кайден робить крок уперед. — Продовжуйте.

Селеста різко повертає голову до нього і нарешті розуміє. Розуміє, що сказала.

— Я мала на увазі…

— Ні, — перебиваю я. — Не виправдовуйся. Продовжуй.

Її погляд впивається в мене.

— Ти нічого не знаєш.

— Тоді розкажи.

— Замовкни.

— Розкажи їм усім!

Мій голос лунає на всю залу і саме в цю мить великі двері відчиняються.

Перед тим як зайти до палацу, я попросила кількох слуг залишитися поруч із залою. Я знала, що новина про моє повернення пошириться миттєво, а цікаві люди завжди підслуховують. Особливо придворні. Зараз за дверима вже стоять десятки людей. Можливо сотня і Селеста це розуміє.

Вона потрапила в пастку.

— Розкажи, сестро, — тихо кажу я. — Чому ти звинуватила мене?

— Замовкни!

— Чому вигнала мене?

— Замовкни!

— Чому вкрала мій трон?

І тоді вона вибухає. Повністю й остаточно.

— ТОМУ ЩО В ТЕБЕ БУЛО ВСЕ!

Її крик проноситься залою. Навіть придворні за дверима замовкають.

— Батько любив тебе!

Ще один крок.

— Народ любив тебе!

Ще один.

— Усі любили тебе!

Її голос зривається.

— А мене ніхто навіть не бачив!

У залі западає мертва тиша. Я дивлюся на сестру і бачу не королеву. Не злочинницю. Просто самотню дівчинку, яка все життя почувалася другою.

— Тому ти підставила мене?

Селеста важко дихає і вперше не заперечує. Цього достатньо. За дверима починається шум, шепіт, крики. Люди все зрозуміли. Усе королівство щойно почуло правду.

Селеста теж це усвідомлює, бо її обличчя повільно біліє.

— Ні…

— Пізно.

— НІ!

Полум’я вибухає навколо неї. Настільки сильне, що вибиває вікна. Я відскакую назад. Повітря миттєво наповнюється жаром.

— СЕЛЕСТО!

Але вона вже не слухає. Магія виривається з-під контролю. Колони починають тріщати. Завіси спалахують. Придворні кричать і розбігаються.

— Усі геть! — наказує Кейден.

І тут сестра атакує. Не людей. Мене. Вогняний удар летить просто в груди. Я встигаю створити щит, але сила удару відкидає мене через усю залу. Біль пронизує плече. Я ледве підводжуся. Навколо вже палає половина приміщення.

— Ти все зруйнувала! — кричить Селеста.

— Це ти все зруйнувала!

Вона знову атакує і цього разу удар сильніший. Я не встигаю. Просто не встигаю. Але між нами раптом з’являється стіна води. Вона стикається з полум’ям Селести й кімнату заповнює пара.

— Досить!

Його голос гримить сильніше за будь-який вибух.  Навіть Селеста завмирає. Я бачу, як вона переводить погляд на двері і розумію її задум надто пізно.

— Селесто!

Вона усміхається.

— Ви думаєте, що перемогли?

Полум’я вибухає навколо неї і засліплює всіх. На мить залу накриває вогняна буря, а коли полум’я зникає, то Селести вже немає. Лише чорний попіл кружляє в повітрі.

Я стою серед руїн тронної зали й дивлюся на місце, де щойно була моя сестра. Перемога мала відчуватися інакше. Я не думала, що зможу так швидко й легко змусити їй заговорити. Вона просто не очікувала мого повернення і це дало мені перевагу. Я шукала стільки варіантів, думала здобути Кейдена і піти проти неї, але все було так просто?

Не вірю навіть. Щось тут не так. Але що? Я поки не знаю.