Розділ 10. Аеліна

— Союзник? — скептично схрещую руки на грудях. — Цікаве слово для людини, яка вчора відправила мене геть.

Кайден навіть не намагається виправдовуватися.

— Учора я не знав, чи можу тобі довіряти.

— А сьогодні знаєте?

— Ні.

— Що?

— Я досі не знаю, чи можу тобі довіряти.

На мить мені хочеться жбурнути в нього щось важке. Бажано стілець.

— Ви жахливий союзник.

— А ти занадто імпульсивна для людини, яка хоче повернути трон.

Я відкриваю рот, щоб заперечити, але раптом розумію, що це буде неправдою. Тому що він має рацію.

Кайден проходить до невеликого столу біля вікна і бере тонку папку.

— Ось чому я тебе сюди привіз, — він простягає її мені.

Я підозріло беру документи. Усередині кілька аркушів: листи, звіти, печатки. Спочатку я не розумію, що саме читаю, потім бачу знайоме ім’я сестри. Моє серце завмирає. 

— Що це? — я швидко перегортаю сторінки.

— Копії торгових угод.

— І?

— Прочитай уважніше.

Я насуплююсь. Чим далі читаю, тим сильніше хмурюся, бо щось не сходиться. Цифри. Кількість зброї. Поставки металу. Обсяги продовольства.… Усе виглядає так, ніби Королівство Вогню готується до війни.

Повільно опускаю документи.

— Це справжнє?

— На жаль.

— Але навіщо?

Кайден мовчить. Потім спирається плечем на підвіконня.

— Це питання я ставлю собі вже кілька місяців.

У кімнаті стає тихо. Я знову дивлюся на папери. Селеста ніколи не любила ризикувати. Вона не стала б витрачати стільки ресурсів без вагомої причини.

— Ви думаєте, вона планує напад?

— Не знаю.

— А якщо це просто підготовка про всяк випадок?

— Тоді навіщо приховувати масштаби закупівель?

Я не знаходжу відповіді. Тому що її немає. Кайден підходить до карти, яка висить на стіні. Велика карта континенту. Королівство Вогню розташоване в центрі. Королівство Води — на заході. Навколо ще кілька держав.

— Усі вважають, що майбутній шлюб вигідний Селесті.

— А хіба ні?

— Вигідний, — він проводить пальцем по карті. — Але занадто вигідний.

— Не розумію.

— Якби я був на її місці й планував щось небезпечне, то спочатку забезпечив би собі підтримку найсильнішого союзника.

Мені не подобається, куди веде ця розмова. Зовсім не подобається.

— Ви думаєте, вона використовує вас.

— Я думаю, вона використовує всіх.

Я дивлюся на карту, на кордони, на міста, на королівства. Якщо Кайден має рацію, справа значно серйозніша за мій трон.

— Чому ви показуєте це мені?

— Бо ти знаєш Селесту краще за будь-кого, — він дивиться прямо на мене.

— Виявилося, що не знаю… — гірко всміхаюсь. 

— Можливо, знаєш більше, ніж думаєш.

Мовчання затягується. Нарешті я закриваю папку.

— Добре.

Кайден підіймає брову.

— Добре?

— Добре.

Я кладу документи на стіл.

— Припустимо, я вам повірю.

— Це дуже великодушно.

— Не звикайте.

Він ледь помітно усміхається. Я швидко відводжу погляд.

— Що далі?

— Далі?

— Ви ж не могли викрасти мене без плану.

— Насправді міг.

— Кайден.

— Уже краще.

— Що?

— Ти вперше назвала мене на ім’я.

Я завмираю. Прокляття. Він усміхається вже відкрито.

— Не відволікайтеся! 

— Як накажете, принцесо.

Тепер уже я звужую очі. Він точно насміхається.

— Завтра ми повертаємося до Королівства Вогню.

Усі думки миттєво зникають.

— Що?

— Разом.

— Ви серйозно?

— Абсолютно.

Моє серце пропускає удар.

— Навіщо?

Кайден стає серйозним.

— Бо якщо ми хочемо дізнатися правду, нам доведеться повернутися туди, де все почалося.

Я стискаю пальці. Перед очима одразу постає палац. Ніч, яка зруйнувала моє життя.

Кайден уважно дивиться на мене.

— Ти можеш відмовитися.

Я майже сміюся. Відмовитися? Після всіх цих років? Після того, як опинилася так близько до правди?

— Ні. — Мій голос звучить твердо. — Я повертаюся.

Сьогодні я відчуваю не лише лють, а й надію.