Розділ 1. Аеліна

Полум’я тремтіло на кінчиках моїх пальців. Я дивилася, як воно ковзає по шкірі,таке живе, гаряче і трохи небезпечне. Колись батько казав, що справжній вогонь ніколи не бреше.

— Ти знову ховаєшся тут.

Я не обернулась. Голос сестри ехом прокотився крізь тренувальний зал, холодний і солодкий водночас. Саме так вона говорила перед тим, як встромити ніж у спину.

Селестра повільно підійшла ближче, її золота сукня ковзала кам’яною підлогою, наче язики полум’я. Вона завжди виглядала ідеально. Навіть коли брехала.

— Батько тебе шукає, — промовила вона.

— Нехай шукає.

Я стиснула кулак і вогонь згас. Сестра усміхнулась.

— Тобі варто навчитися поводитись як майбутня королев, бо манери також дуже важливі при виборах. 

Я різко підняла погляд.

— Майбутня королева – це я. Незалежно від того, які в мене манери! 

Вона замовкла і лише хитро усміхнулася. 

— Побачимо.

Тоді я ще не зрозуміла, що це була не суперечка. Це було попередження від тої, хто ненавидить мене з самого народження. 

Тієї ночі палац палав.

Я прокинулась від криків.

Спочатку мені здалося, що це сон — десь далеко гриміли двері, лунав тупіт, а в коридорах миготіло червоне світло. Але потім запах диму вдарив у легені. Я різко сіла на ліжку.

— Що?..

Двері моєї кімнати розчинилися.

— Принцесо! — служниця була бліда, мов смерть. — Вам треба тікати!

— Що сталося?

— Король…

Вона не договорила. Десь унизу пролунав вибух. Полум’я спалахнуло у мене під шкірою.

— Батько!

Я босоніж вибігла в коридор.

Палац був охоплений хаосом: варта бігала зі зброєю; слуги плакали; у повітрі стояв запах гару й крові.

А потім я побачила батька. Точніше — його тіло. І світ завмер. 

Я не пам’ятаю, як опинилась поруч. Пам’ятаю лише червоне полум’я навколо себе й металевий присмак у роті.

— Аеліно…

Я підняла голову й побачила Селестру, що стояла на сходах і плакала.

— Це вона! — закричала сестра. — Вона втратила контроль над магією!

– Що вона говорить?… 

Я завмерла, коли почали збиратися люди. Перелякані погляди впились у мене. У вогонь навколо моїх рук.

— Ні… — хрипко прошепотіла я. — Це не я.

— Батько хотів позбавити її права на трон! — голос Селестри зірвався на ридання. — Вона розлютилась!

— Ти божевільна?! — я кинулась до неї. — Це ти влаштувала?! 

Варта схопила мене, навіть не ставши слухати. Я задихалася від люті і полум’я вибухнуло навкол мене.

Люди закричали, а в очах сестри я побачила насолоду від тріумфу. Вона вбила батька лише заради трону? Як таке можливо? 

— За наказом королеви-регентки, — промовив один із воїнів, — принцесу Аеліну Флеймвуд позбавлено титулу та вигнано з королівства.

Королеви? Так швидко?

Я дивилась на Селестру, не в змозі повірити. Вона все підготувала. Кожен крок.

— Ти не можеш цього зробити, — прошепотіла я.

Сестра повільно підійшла ближче. Так близько, що тільки я могла почути її наступні слова.

— Можу, — тихо сказала вона. — Бо тебе ніхто ніколи не любив так, як любили мене.

А потім усміхнулась. Саме в цю мить щось у мені зламалось.