Я увійшов.
Усередині не було могили.
Був трон. На ньому — порожнеча в обладунках. Попіл, складений так, ніби він досі сидить. Меч був живий — тлів ледь помітним світлом.
І слова — вирізьблені не ножем, а… чимось давнішим:
> «Хто потривожить цей попіл — пробудить не мене, а те, що я стримував».
Тоді я зрозумів.
Хан був не просто завойовником. Він був печаткою.
Людиною, принесеною у цей світ, щоб замкнути в землі древню силу.
Його смертю — її заточили.
А тепер… я стояв біля дверей. І чув, як щось прокидається.