Попіл Великого

IV. Кості, що говорять з вітром

На 888-му зиму я повернувся до місця поховання.

Воно змінилося. Виріс ліс, але одне дерево — криве, ніби зігнуте болем — стояло точно в центрі.

Під ним земля дихала.

Я знову почув голос:

> «Ти прийшов. Значить, час близько. Коли світ знову побачить те, чого не мав бачити. Відкрий врата. Або стань останнім сторожем».

Я торкнувся дерева. Воно перетворилося на попіл.

Земля розкололася. І з тріщини потягло холодом — не повітря, а самого часу.

Zephyrka

Подобається

#610 в Містика/Жахи
#2851 в Фентезі

У тексті є: #чингісхан, #готичнийсхід, #стародавнєзло

Відредаговано: 27.06.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись