Розділ 30. Ціна недовіри

   Місячне світло, що пробивалося крізь крони кипарисів, лягало на обличчя Рейвена нерівними плямами, роблячи його вигляд ще більш суворим і потойбічним. Мілена стояла так близько, що він відчував жар, який виходив від її тіла, і нудотну солодкість її дихання. Коли її пальці, тонкі й прохолодні, ковзнули по його щоці й завмерли за міліметр від губ, повітря між ними, здавалося, наелектризувалося.

   Рейвен дивився на неї кілька довгих митей. В його очах не було ні пристрасті, ні тепла, лише холодний, розважливий інтерес хижака, що спостерігає за дивною поведінкою здобичі. Він не відсахнувся одразу. Він дозволив їй повірити, що її чари діють, що її слова про безумовне прийняття знайшли лазівку в його зраненому серці. Але коли її губи вже готові були розімкнутися для нового шепоту, він блискавично перехопив її руку.

   Його хватка була не просто міцною, вона була владною. Він повільно, з лякаючою неквапливістю, відвів її руку вбік, не зводячи з Мілени пильного погляду.

 - Відданість, кажеш? - голос Рейвена пролунав низько, з ледь помітною хрипотою. - Ти готова прийняти мене будь-яким і служити мені, не ставлячи запитань?

   Мілена, чиє серце забилося втричі швидше, віддано закивала. Вона побачила в цьому запитанні свій тріумф. Вона вірила, що Ейрін своєю гордістю та умовами власноруч штовхнула його в її обійми.

 - Тоді доведи це ділом, а не солодкими промовами, - Рейвен усміхнувся, і ця усмішка не віщувала нічого доброго. - Якщо ти так прагнеш бути поруч, відтепер ти будеш моєю особистою служницею. Ти виконуватимеш найпростішу роботу, підкорятимешся кожному слову і не вимагатимеш нічого натомість. Почнемо просто зараз.

   Мілена на мить завмерла. Роль служниці? Вона, донька благородного роду, має опуститися до рівня прислуги? Але жага влади та бажання втерти носа Ейрін виявилися сильнішими за гордість. Вона покірно кивнула, на її губах знову заграла м’яка, смиренна усмішка.

 - Як накажете, мій король, - видихнула вона, подаючись уперед, наче сподіваючись на поцілунок або бодай лагідний дотик у нагороду за свою покірність.

   Рейвен холодно відсторонився. Він відпустив її руку так різко, ніби дотик став йому неприємним, і попрямував до виходу з саду.

 - Приготуй мені воду в купальні, - кинув він через плече, не озираючись. - І не забудь про пахощі, я хочу змити з себе цей вечір.

   Купальня замку була верхом розкоші. Тут були мармурові плити, що підігрівалися магічним полум’ям знизу, величезний басейн, висічений із цільного шматка каменю, та важкі шовкові завіси. Коли Рейвен увійшов, приміщення було заповнене густою, ароматною парою. Запах сандалу та хвої приємно лоскотав ніздрі.

   Мілена вже чекала на нього. Вона встигла змінити свою сукню на простішу, але вона все одно вигідно підкреслювала її фігуру. Побачивши його, вона усміхнулася й указала на воду, яка мірно колихалася в басейні.

 - Усе готово, як ви й просили, - проспівала вона, підходячи до нього ззаду.

   Її руки потягнулися до застібок його одягу, маючи намір допомогти роздягнутися. Рейвен дозволив їй зняти тільки верхню частину, оголюючи свої широкі плечі та спину, вкриту шрамами. Але коли її долоні ковзнули до пояса, він знову жорстко перехопив її руку.

 - Досить, - відрізав він. Його погляд у дзеркалі був крижаним. - Залиш мене одного.

 - Але пане, я могла б... - почала було вона, але наткнулася на такий лютий блиск його очей, що слова застрягли їй у горлі.

 - Йди, - повторив він.

   Дівчина прикусила губу, вдаючи покірність, і вийшла, тихо прикривши за собою важкі двері. Рейвен залишився один. Він повністю роздягнувся і повільно опустився в гарячу воду. Жар миттєво огорнув його тіло, змушуючи рани, отримані в лісі та в битві за замок, болісно занити. Але цей фізичний біль був нічим порівняно з тим хаосом, що панував у його думках.

   Він заплющив очі, намагаючись розслабитися, але перед внутрішнім зором раз по раз поставало обличчя Ейрін. Її гнів, її розчарування і той самий погляд, сповнений болю та страху перед ним. «Я не зможу полюбити тебе такого», - ці слова звучали в його вухах голосніше, ніж плескіт води. Рейвен стиснув кулаки під водою. Вона хотіла світла, хотіла, щоб він був добрим, але світ не залишав йому вибору. Або він стане монстром, здатним знищити ворогів, або він втратить усе, включно з нею.

   Раптово він відчув дивний, м’який дотик до свого плеча. Рейвен розплющив очі й різко обернувся, його рука інстинктивно смикнулася, готова до удару. Мілена сиділа на краю басейну, тримаючи в руках м’яку мочалку. Вона вже встигла змочити її в мильній піні й тепер повільно терла його плече, дивлячись на нього з напускною ніжністю.

 - Чому ти тут? - грубо запитав він, і його голос луною відбився від мармурових стін. - Я наказав тобі йти.

   Дівчина збентежено опустила вії, в її погляді не було страху, лише хитра покірність.

 - Пробачте... я запитала за дверима, чи потрібна вам допомога з купанням. Ви не відповіли, і я... я сприйняла це як згоду. Я подумала, що ваші рани на спині буде важко промити самому.

   Рейвен відчув, як усередині нього закипає лють. Він бачив її наскрізь, цю гру в турботливу служницю, це нав’язливе бажання втертися в довіру через фізичну близькість. Він знову схопив її за руку, цього разу не турбуючись про те, наскільки боляче їй буде.

 - Йди, - прошипів он, дивлячись їй прямо в обличчя. - Твоя робота на сьогодні закінчена. Не смій входити сюди без мого прямого наказу. Ніколи.

   Мілена зціпила зуби, її очі на мить спалахнули недобрим вогнем, але вона швидко придушила злість і покірно піднялася, поправила сукню й віддала низький уклін.

 - Доброї ночі, мій королю. Пробачте за нав’язливість.

   У цей час Ейрін йшла коридором до покоїв Рейвена. Вона не могла заснути. Весь вечір вона прокручувала в голові їхню суперечку в саду, і гіркота від сказаних слів не давала їй спокою. Вона розуміла, що була різкою. Вона просто усім серцем хотіла пояснити свою реакцію, пояснити, що її злість народжується зі страху втратити його справжнього, а не з бажання влади. Вона хотіла миру.