Розділ 29. Ціна могутності та шепіт спокуси

   Сутінки остаточно поглинули замок, перетворивши його гострі шпилі на чорні пазурі, що дряпають небо. Стіни ожили: у нішах спалахнули смолоскипи, відкидаючи на каміння танцюючі, ламані тіні, а магічні світильники розливали навколо примарне, мертвотно-блакитне сяйво. Всередині замку життя не затихало, слуги квапливо снували коридорами, закінчуючи денні справи. Чути було брязкіт посуду та віддалений сміх вартових.

   Ейрін почувалася зайвою в цьому круговороті. Думки про Мілену, її двозначні погляди та липку увагу до Рейвена не давали спокою. Ейрін не хотіла її бачити, не хотіла дихати з нею одним повітрям. Глухе роздратування пекло зсередини, вона мріяла, щоб кузина якнайшвидше покинула ці землі, повернулася до свого нареченого і перестала отруювати атмосферу праведною лагідністю. Між Ейрін та Рейвеном тільки-но почала вибудовуватися якась подоба довіри, крихкий міст над безоднею минулого, і будь-який подих старих образ чи нових непорозумінь міг обрушити цю споруду.

   Потрібна була розмова. Чесна і без свідків. Ейрін вийшла в сад, повітря тут було прохолодним, напоєним ароматом нічних квітів та сирої землі. Вона йшла вузькою гравійною стежкою, як раптом відчула дивну вібрацію в повітрі. Важку, тиснучу масу магічної енергії, від якої волоски на руках встали дибки. Це була не та світла магія, якою вона намагалася його лікувати. Це була темрява. Густа і хижа.

   Пройшовши далі, за стіну високих кипарисів, вона завмерла. Рейвен стояв у центрі невеликої галявини. Перед ним, притиснута до землі невидимою силою, виривалася мерзенна істота, демон-спокуси. Про таких сьогодні шепотілися прачки біля колодязя. Тварюка пробиралася в спальні невинних дівчат, огортала їхній розум дурманом і висмоктувала життєву силу, залишаючи після себе лише бліді оболонки. Демон хрипів, його пазурі дряпали землю, але Рейвен був невблаганний. З його долонь тяглися чорні джгути магії, впиваючись у сутність тварюки. Хлопець буквально пив його, поглинаючи силу демона ковток за ковтком.

 - Зупинись! Рейвене, досить! - закричала Ейрін, вибігаючи на світло.

   Він не здригнувся. Останній магічний імпульс прошив повітря, і демон, видавши передсмертний схлип, розсипався попелом, який тут же підхопив нічний вітер. Рейвен повільно повернувся.

   На мить Ейрін заціпеніла. Перед нею стояв не той поранений юнак із хатини і навіть не мудрий спадкоємець трону. На неї дивився монстр. Той самий владика драконів із її кошмарів, чиї очі горіли фіолетовим полум’ям, а шкіра, здавалося, відливала сталлю. Темрява навколо нього ще не осіла, вона клубилася, наче живий плащ.

 - Ти знову це робиш... - прошепотіла вона, підходячи ближче. Її голос тремтів від суміші гніву та розчарування.

   Рейвен кліпнув, і світіння в його очах стало згасати, поступаючись місцем звичайному людському погляду, але холодна рішучість нікуди не поділася.

 - Для чого? - Ейрін зірвалася на крик. - Ти казав, що не хочеш ставати чудовиськом! Ти обіцяв, що раз отруту виведено, то ти змінишся! Навіщо ти знову насичуєш себе цією гниллю?

   Рейвен випрямився, струшуючи з пальців залишки магічного попелу. Його голос звучав рівно і лякаюче спокійно.

 - Це для того, щоб жити, Ейрін. Щоб бути сильним. Ти бачила, що сталося біля обриву. Якщо я буду слабким, вороги розірвуть нас на шматки. Щоб тримати їх на відстані, мені потрібна могутність, яку вони не зможуть перевершити. Від цієї магії залежить не тільки моє виживання, а й саме існування цього замку. Його безпека. Твоя безпека.

 - Твоя безпека? - Ейрін гірко усміхнулася. - Спустошуючи магічних істот одну за одною? Ти ж збираєш цю темряву всередині! Вона не минає безслідно, вона змінює тебе, Рейвене! Сьогодні ти поглинув шкідника, завтра вищого демона, а що потім?

 - А потім я зможу відбити атаку, якщо на нас нападе армія мого брата, - жорстко перебив він. - Якщо не я заберу цю силу, її забере хтось інший. Ти хочеш, щоб цим кимось іншим став убивця, посланий моїм братом? Я просто намагаюся стати тим, хто зможе захистити наше майбутнє. І тебе в цьому майбутньому.

 - Я не хочу такого майбутнього! - вигукнула дівчина, роблячи крок назад. - Я не хочу засинати й гадати, чи не станеш ти завтра поглинати людей заради спільного блага! Ця магія як дурман, вона розбещує душу. Ти ж сам не помічаєш, як твій погляд стає чужим!

   Рейвен зробив крок до неї, його обличчя на мить пом’якшало.

 - Ейрін, послухай... Якби я живився звичайними, світлими істотами, тобі стало б легше? - він пильно подивився їй в очі, змушуючи замовкнути. - У цьому світі немає чистої сили без ціни. Темрява могутня, вона дає результат тут і зараз. А ворогів у нас занадто багато, щоб я міг дозволити собі розкіш бути добрим і слабким.

   Він простягнув руку, бажаючи торкнутися її щоки, перепросити за свою різкість, но Ейрін різко відступила.

 - Ні, не чіпай мене, - в її очах блиснули сльози. - Якщо ти продовжиш іти цим шляхом, ніякої довіри між нами не буде. Страх ніколи не мине. Ти станеш небезпечним, нестриманим монстром. Сьогодні це демони, завтра твої політичні суперники. Ти виправдовуєш себе необхідністю, але насправді ти просто обираєш легкий шлях до влади.

 - Легкий шлях? - Рейвен гірко усміхнувся, його голос став нижчим. - Ти думаєш, мені легко пропускати крізь себе цей бруд? Ти думаєш, я не відчуваю, як він палить мої канали? Ти хочеш, щоб я ослаб? І що тоді, Ейрін? Що ми будемо робити, коли твій батько пришле сюди карателів? Як я зможу вистояти? Як я виживу наступного разу, коли мене зіштовхнуть у безодню? Твої молитви і твої трави не зупинять сталь.

   Ейрін дивилася на нього, і в її серці йшла боротьба. Вона розуміла його логіку, розуміла його страх перед безпорадністю, який він виніс із стількох років рабства. Але вона також бачила ту чорну безодню, в яку він повільно сповзав.

 - Якщо ти не зупинишся, Рейвене, - твердо промовила вона, дивлячись йому прямо в очі. - Нічого не зміниться. Ми залишимося тими ж, ким були в академії, панною і рабом, або тираном і полонянкою. Я не зможу полюбити тебе такого. Я не зможу довіритися людині, яка перетворюється на демона за власним бажанням. Я не зможу слідувати за тобою все життя, якщо це життя буде вибудуване на поглинених душах.