Розділ 28. Тінь минулого в золотій клітці

   Шлях до родового замку матері Рейвена пролетів для Ейрін як у тумані. Величні кам’яні склепіння, прикрашені знаменами із зображенням гірського сокола, зустріли їх суворою прохолодою. Тут усе дихало історією, давньою магією та нещодавно пролитою під час захоплення кров’ю. Щойно вони переступили поріг головного залу, атмосфера змінилася, повітря стало густим від улесливості радників та дзвінкої готовності варти.

   Рейвен, одягнений у відповідне до його статусу чорне вбрання зі срібним гаптуванням, пройшов до трону. Його хода була впевненою, важкою, позбавленою колишньої смиканості пораненого звіра. Він усівся в масивне крісло з темного дуба та каменю, і Ейрін мимоволі залюбувалася ним. Він поводився як істинний, мудрий спадкоємець. У кожному його жесті відчувалася влада, яку неможливо підробити. Темрява, що колись вирувала в ньому несамовито, зараз, наче приручений хорт, лягла біля його ніг, готова зірватися в бій лише за його наказом.

   Ейрін скромно відійшла вбік, намагаючись злитися з гобеленами на стінах. Їй не хотілося привертати до себе увагу старійшин, чиї погляди так і променіли підозрою. Вона лише уважно слухала доповіді про податки, зміцнення кордонів та пошук прибічників Сайрін, що залишилися, час від часу кидаючи короткі погляди на Рейвена. Він довів усім, що живий, що магія його міцна, а розум ясний.

   Тишу залу порушив Раміз. Його важкі чоботи гулко простукали по мармуру, коли він вийшов у центр і схилив голову перед троном.

 - Мій принце, - голос воєначальника рокотав під склепінням. - Коли мій загін пробивався до вас лісовими стежками, ми натрапили на караван работорговців. Вони везли живий товар у порт для переправлення за море. Ми перехопили їх.

   Раміз змахнув рукою, даючи знак варті біля дверей. До залу завели близько десятка дівчат. Вони були виснаженими, їхній одяг перетворився на лахміття, а на обличчях застигла маска пережитого жаху. Ледь опинившись перед троном, вони синхронно впали на коліна, схиливши голови на знак глибокої поваги та вдячності своєму рятівникові.

   Ейрін ковзала поглядом по нещасних, співчуваючи їхній долі, як раптом її серце пропустило удар. Серед розпатланих і брудних полонянок, у самому центрі, стояла дівчина, чиї риси обличчя були їй до болю знайомі.

 - Мілено? - ледь чутно прошепотіла Ейрін, не вірячи власним очам.

   Її кузина, молодша із сестер, була в жахливому стані. На плечі виднілася рвана рана, світле волосся сплуталося, а на щоці темніла смуга бруду. Поки Раміз продовжував свою доповідь, Мілена крадькома підняла голову. Її великі, завжди повні доброти очі розширилися від шоку, коли вона усвідомила, хто саме сидить на троні.

   У цьому погляді Мілени Ейрін відчула загрозу. Їй не сподобалося, як кузина дивилася на Рейвена, ніби бачила перед собою не колишнього мученика, а божество, що зійшло з небес. Однак Ейрін змусила себе мовчати, міцно зчепивши пальці на тканині своєї сукні.

   Коли Раміз закінчив і полонянкам дозволили піднятися, Мілена не відвела погляду. Вона дивилася Рейвену прямо в обличчя, відкрито і майже зухвало. Рейвен упізнав її. Він навіть подався вперед, вчепившись пальцями в підлокітники трону, а його очі звузилися.

 - Підійди ближче, - владно промовив він.

   Мілена слухняно зробила кілька кроків уперед. Рейвен уважно оглянув її, переконуючись, що перед ним дійсно та сама дівчина, яка колись була єдиною доброю людиною в його кошмарах. Потім він перевів погляд на Ейрін.

 - Ейрін, - покликав він, і в його голосі пролунали нотки, що не терпіли заперечень. - Оскільки одна з урятованих твоя родичка, я залишаю її під твою опіку. Тобі краще за інших відомо, що їй потрібно. Допоможи їй привести себе до ладу.

   Ейрін відчула, як усередині піднімається хвиля протесту, але вона лише коротко кивнула. Вона пам’ятала, що вчинила колишня Ейрін щодо цієї пари, і почуття провини за чужі гріхи змусило її підкоритися.

   Для Мілени виділили розкішну кімнату, суміжну з покоями Ейрін. Поки служниці наповнювали ванну, Ейрін сама допомагала кузині знімати брудне лахміття. Атмосфера була натягнутою.

 - Дякую, сестро, - тихо промовила Мілена, занурюючись у теплу воду з ароматом олій. - Я не очікувала зустріти тебе тут... і вже тим паче в такій компанії.

   Ейрін мовчки наносила цілющу мазь на рану на плечі Мілени, намагаючись не завдавати їй болю.

 - Як ви потрапили в полон? - запитала вона, щоб перервати затяжну мовчанку.

   Мілена заплющила очі, і її обличчям пробігла тінь.

 - Батько вирішив, що настав час для мого знайомства з батьками майбутнього нареченого. Ми їхали під охороною, але на перевалі на нас напали. Це були не просто розбійники. У них були магічні кайдани. Нас посадили в клітки... Вони збиралися продати нас як наложниць або рабинь у південні землі. Я думала, що це кінець.

   Вона замовкла, а потім раптом розплющила очі й подивилася на своє відображення в дзеркалі, за яким стояла Ейрін.

 - А потім з’явилися його люди. Раміз сказав, що вони служать новому королю... Я не могла повірити, що цей король і є Рейвен. Він... - Мілена запнулася, і на її губах з’явилася дивна, мрійлива усмішка. - Він став куди вродливішим, правда? Владнішим. Могутнішим. Знаєш, Ейрін... може, я тоді вчинила величезну помилку, коли злякалася його і відмовилася боротися за нас?

   Ейрін завмерла, її рука з маззю на мить зависла в повітрі. Серце кольнуло гострою голкою ревнощів. Вона побачила в очах кузини не просто вдячність, а зацікавленість, що прокидалася, небезпечну й егоїстичну. Помітивши здивований і напружений погляд сестри, Мілена швидко схаменулася.

 - Ох, пробач, я, мабуть, ще не прийшла до тями від шоку. Дурниці кажу. А ти? Як ти тут опинилася? Чому ти поруч із ним?

 - Це дуже довга історія, - сухо відповіла Ейрін, ховаючи баночку з маззю. - Тобі треба відпочити. Поговоримо про це іншим разом.

   Вона пішла, залишивши кузину саму. У душі Ейрін оселилося занепокоєння. У її кімнату вже вносили таці з шовковими сукнями, коштовностями та косметикою. Усе було готове для того, щоб вона почувалася майбутньою королевою.