Розділ 25. Пелена безмовного світла

   Світанок ледь торкнувся верхівок дерев, забарвивши туман у ніжно-рожевий, майже зефірний колір, коли важкі ковані ворота родового замку матері Рейвена зі скрипом відчинилися. Невеликий загін, що складався із самого Рейвена, вірного Раміза та п’яти найбільш майстерних слідопитів, безшумно виїхав на лісову стежку. Коні ступали м’яко по вологому моху, а повітря, просякнуте ароматом хвої та сирої землі, здавалося неприродньо холодним.

   Рейвен сидів у сідлі рівно, хоча кожен рух відгукувався тупим болем у грудях. Магія кровного зв’язку, тонка, невидима нитка, що пульсувала десь у районі серця, служила йому ледь помітним дороговказом. Вона не вказувала точний шлях, але давала напрямок, змушуючи його відчувати легке натягування в грудях щоразу, коли він відхилявся від курсу.

 - Вона близько, Рамізе, - тихо промовив Рейвен, поправляючи рукавичку. - Я відчуваю її страх і її рішучість. Вона не просто біжить, вона на щось чекає.

   Раміз, чиє обличчя за цей тиждень змарніло і вкрилося сіткою нових зморшок, лише похмуро кивнув.

 - Мій принце, бережіть сили. Тінь вашого батька та вашого брата довша, ніж ви думаєте. Вороги не сплять, вони знають, що ви покинули стіни замку. Для них ви зараз найбажаніша здобич.

   Слова воєначальника виявилися пророчими. Щойно загін минув густу хащу і вийшов до відкритого обриву, за яким у долині виднілися шпилі сусіднього міста, повітря розітнув свист стріл.

 - Засідка! - заревів Раміз, вихоплюючи меч.

   З-за валунів та густих кущів вискочили люди в темних обладунках, найманці, чиї обличчя були приховані масками. Зав’язалася запекла сутичка. Рейвен зістрибнув з коня, його долоні огорнуло фіолетове полум’я. Він бився з люттю приреченого, його магія розрізала повітря, перетворюючи нападників на попіл. Але отрута, що зачаїлася в його жилах, тільки й чекала на сплеск гніву. Варто було Рейвену завдати чергового нищівного удару, як усередині немов лопнула струна.

   Різка судома скрутила його тіло. З куточка рота бризнула темна кров. На мить він завагався, притиснувши руку до палаючого ока, і в цю коротку мить один із найманців завдав потужного удару щитом у груди принца. Рейвен втратив рівновагу. Земля пішла з-під ніг, і він покотився кам’янистим схилом гори вниз, до галасливої річки. Його тіло билося об каміння та коріння, поки темрява остаточно не поглинула його свідомість.

   Минула година. Ейрін, яка останній тиждень жила в крихітній покинутій хатині на самому березі річки, вийшла збирати цілющі трави. Тут, далеко від великих доріг, вона сподівалася знайти спокій і спосіб вилікувати ту темряву, яку бачила в Рейвені. Вона якраз нахилилася за кущем медунки, коли її погляд упав на щось темне біля кромки води. Серце пропустило удар. Вона кинула кошик і підбігла ближче.

 - О боги... - видихнула вона, падаючи на коліна перед тілом, викинутим на гальку.

   Це був він. Знову він. Рейвен лежав обличчям униз, його одяг був пошматований, а з правого ока та рота тонкими цівками сочилася кров, забарвлюючи річкову піну в багряний колір. Ейрін швидко притиснула пальці до його шиї. Пульс був слабким, ниткоподібним, але він був. Дівчина приречено, майже істерично розсміялася, дивлячись на небо.

 - Мабуть, доля справді знущається з нас, - прошепотіла вона. - Чим більше я намагаюся втекти, тим наполегливіше життя кидає тебе до моїх ніг. Наче ти помреш тієї ж секунди, як я перестану тобою опікуватися.

   Використовуючи залишки своєї магії та левітуючий артефакт, вона з величезними зусиллями перетягнула його важке тіло на ґанок хатини, а потім і всередину, поклавши на вузьке ліжко, застелене чистим льоном. Ейрін тут же почала діагностику. Її пальці засвітилися м’яким зеленим світлом, скануючи пошкодження.

   Ситуація була катастрофічною. Численні забої, тріщини в ребрах, але найстрашніше, це отрута. Вона не просто була присутня в крові, вона буквально випалювала його зсередини, вступаючи в реакцію з тією темною магією, яку Рейвен поглинав у лісі.

 - Чому? Чому твої люди не вилікували тебе? - шепотіла вона, гарячково міркуючи. - Ти був у замку, у тебе була влада... і ти знову на межі.

   Вона розуміла, що часу немає. Ейрін вийшла на поріг і наклала потужне захисне закляття, що приховувало хатину від очей випадкових подорожніх і магічних пошуковців. Весь день вона провела в праці, подрібнювала коріння, варила настої, вливаючи в кожне зілля свою власну життєву силу. Вона не була впевнена, що зможе перемогти цю отруту, але працювала так, ніби від успіху залежав її власний наступний вдих.

   Коли сонце почало схилятися до заходу, забарвлюючи кімнату в золотисті та мідні тони, перша порція ліків була готова. Ейрін підійшла до ліжка. Їй потрібно було обробити рани на його тілі. Вона акуратно розрізала залишки його камзола та сорочки, оголюючи торс.

   Дівчина мимоволі завмерла, затамувавши подих. Рейвен був чудово складний: широкі плечі, міцні м’язи грудей і преса, виточені роками поневірянь і боротьби. Але все це пишноти було поцятковане шрамами. Старими, що побіліли від батогів, і новими, ще багряними від нещодавніх битв.

   Ейрін обережно торкнулася кінчиками пальців довгого шраму на його боці. Всередині неї болісно здригнулося почуття провини. Скільки з цих міток залишила вона? Скільки болю завдала йому та, колишня Ейрін? Вона дбайливо промила кожну рану, наклала пов’язки з загоювальною маззю і, піднявши його голову, по краплі влила відновлювальне зілля в його рот. Рейвен судомно прокашлявся, його тіло смикнулося, але очі залишилися заплющеними.

   Всю ніч вона не відходила від нього ні на крок. Сидячи на холодній підлозі біля ліжка, вона тримала його за руку, постійно перевіряючи пульс. Її клонило в сон, утома навалилася свинцевим тягарем, і в якийсь момент Ейрін просто поклала голову на край ліжка поруч із його плечем і забулася важким сном.

   Вона прокинулася від того, що ліжко під нею ворухнулося. Ейрін миттєво підхопилася, протираючи очі. Рейвен піднявся на ліктях. Його рухи були невпевненими та смиканими. Він важко дихав, крутячи головою з боку в бік. Ейрін завмерла, дивлячись на його обличчя. Праве око більше не світилося фіолетовим вогнем, воно здавалося звичайним, сірим, але погляд хлопця був дивним. Затуманеним. Порожнім.