Розділ 18. Між світлом і безоднею

   Холодний морський вітер бив по обличчю, розвіваючи сріблясте волосся Ейрін. Вона стояла на самому краю борту, балансуючи над бурхливою безоднею чорної води, що пінилася під кілем корабля. Позаду неї кільцем стояли матроси, їхні обличчя були суворими й напруженими. Сайрін завмерла віддалік, схрестивши руки на грудях. У її погляді читалося холодне очікування, змішане з торжеством.

   А прямо перед Ейрін стояв Рейвен. Його постать була оповита клубами темної енергії, яка ще не встигла осісти після поглинання демона. Очі хлопця мерехтіли небезпечним, потойбічним світлом, а шкіра здавалася блідішою, ніж зазвичай. Він дивився на дівчину, і в його погляді змішалися лють, подив і якась дика, первісна тривога.

 - Чому? - голос Рейвена пролунав низько, вібруючи від стримуваної сили. - Ти сама прийшла за мною в ліс. Ти сама сказала, що хочеш іти за мною, куди б я не пішов. А тепер ти стоїш на краю і збираєшся стрибнути. Чому, Ейрін?

   Дівчина міцніше вчепилася в холодний канат, її пальці побіліли від напруги. В її очах стояли сльози, але це були сльози розчарування й болю, а не страху.

 - Я помилилася, - видихнула вона, і її голос здригнувся. - Я була дурна. Я думала, що в тобі ще залишилося щось людське. Я вірила, що встигну вирвати тебе з лап того монстра, який уже майже захопив твоє тіло і твою душу. Але я запізнилася. Ти вже не той хлопець, якого я хотіла врятувати.

 - Про що ти говориш? - Рейвен зробив крок уперед, але Ейрін тут же хитнулася назад, небезпечно нахилившись над водою. Він завмер. - Я повертаю свою силу! Я стаю тим, ким маю бути!

 - Пожираючи інших істот? - вигукнула вона. - Ти вбиваєш невинних задля того, щоб наситити свою жагу влади! Це шлях убивці, а не короля!

 - Я поглинаю магію тільки темних і небезпечних істот! - люто заперечив він, змахнувши рукою, від чого іскри темряви розсипалися палубою. - Тих, хто несе лише руйнування! Я використовую їхню силу, щоб захистити те, що належить мені!

 - Це не змінює справи! - Ейрін зірвалася на крик, і сльози все ж покотилися її щоками. - Ти наповнюєш себе темрявою, Рейвене! З кожним таким поглинанням у тобі вмирає людина і народжується чудовисько. Я пропонувала тобі світло. Я пропонувала тобі любов, щирість, життя без цієї вічної крові й помсти. Але ти вибрав темряву. Ти вибрав владу через насильство. Тобі не потрібна любов, тобі потрібна тільки покора.

   Тут у розмову втрутилася Сайрін, її голос пролунав як удар батога.

 - Рейвене, облиш її. Навіщо тобі це дівчисько? Вона не готова йти з тобою пліч-о-пліч, вона ніколи не зрозуміє твоєї величі. Згадай, як вона знущалася з тебе роками! Як вона принижувала тебе перед усіма! Вона твоє минуле, яке тягне в могилу.

 - Заткнися! - гаркнув Рейвен, навіть не повертаючись до тітки.

   Його магія спалахнула так яскраво, що Сайрін мимоволі відсахнулася й замовкла, прикусивши губу. Рейвен знову перевів погляд на Ейрін. Його руки були стиснуті в кулаки, кісточки побіліли. Було видно, як сильно він боїться, що вона зірветься. Усередині нього боролися бажання: зірватися з місця, схопити її, притиснути до себе так сильно, щоб вона не могла дихати. Заперти в каюті, прив'язати до ліжка аби тільки вона була поруч, під його захистом і владою. Він хотів, щоб вона належала йому, щоб вона сама обрала цей шлях.

 - Ейрін, відійди від краю, - попросив він, і цього разу в його голосі почулися благальні нотки. - Будь ласка. Нам треба просто поговорити. У спокійній обстановці, без цих свідків. Я все поясню тобі.

 - Говорити більше нема про що! - вона закричала так голосно, що матроси перезирнулися. - Ти не чуєш мене! Я була готова віддати тобі всю себе. Свою любов, свою вірність, свою відданість. Я була готова втекти з тобою в невідомість, розділити будь-яку нужду, аби ми були вільні. А ти... ти вибрав помсту і майбутнє, залите кров'ю. Ти вибрав шлях монстра.

   Рейвен брудно вилаявся. Його розривало на частини. Він ненавидів цю її прямоту, ненавидів те, як вона дивилася на нього зараз із жалем і жахом.

 - Я не монстр! - прошипів він, роблячи обережний крок до неї. - Відійди від краю. Якщо ти так сильно хочеш піти... якщо ти справді мене боїшся... я відпущу тебе. Щойно ми причалимо до берега біля найближчого села, ти зможеш піти. Я дам тобі золото, я дам тобі захист. Тільки не стрибай.

 - Я не вірю тобі! - Ейрін майже зірвалася на істеричний сміх. - Ти брешеш! Ти просто хочеш заманити мене назад у клітку. Я боюся тебе, Рейвене. Я боюся того, на що ти перетворюєшся. І знаєш... я шкодую. Шкодую, що відкрилася тобі тієї ночі. Шкодую, що захищала тебе, що підставила свою руку під окріп, що рятувала твоє нікчемне життя в академії. Я повірила в казку, якій ніколи не статися. Усередині монстра, що харчується темною магією, не можна пробудити любов. Там залишилася тільки порожнеча.

   Вона почала повільно відходити назад, її п'яти вже висіли над порожнечею. Рейвен почав наступати, його магія клубилася навколо ніг чорним туманом. Він був готовий стрибнути за нею, якщо знадобиться, він не міг дозволити їй загинути. Ця думка пекла його сильніше за будь-яке блокування сил. Вона не могла зникнути. Не зараз, коли він тільки почав відчувати цей дивний смак життя поруч із нею.

 - Стій! - крикнув він, простягаючи руку. - Ейрін, ні!

   Але у дівчини був свій план. Вона знала, що він не дасть їй просто так піти. У її руці, прихованій складками накидки, був затиснутий невеликий артефакт, димове закляття, яке вона встигла прихопити, коли збирала сумку.

 - Прощавай, Рейвене, - прошепотіла вона.

   Ейрін із силою кинула артефакт прямо під ноги хлопцю. Пролунав гучний хлопок, і палубу миттєво затягнуло густим, їдким сизим димом, який засліпив усіх навколо і змусив матросів кашляти.

 - Ні! - заревів Рейвен.

   Він змахнув руками, створюючи потужний потік повітря, який за секунди розсіяв просте закляття. Він кинувся до краю борту, ледь не збивши з ніг Раміза. Він зазирнув у воду, його очі гарячково шукали світлу пляму в темних хвилях. Але дівчини ніде не було. Тільки біла піна від руху корабля і байдужа морська гладь.