Розділ 1. Наречена ката +

   Дзеркало в золоченій рамі не брехало, але Ейрін відчайдушно хотілося, щоб це було не так. З глибини амальгами на неї дивилася висока, витончена дівчина з волоссям кольору холодного срібла та очима, у яких застиг німий крик. Це була вона і водночас не вона. У світі людей, з якого її вирвав одержимий Рейвен, вона була простішою, м’якшою, її обличчя не знало цієї крижаної маски аристократичної зверхності. Тут же кожна лінія її вигляду дихала пихою, яку вона сама в собі зараз ненавиділа.

   Важка сукня зі смарагдового оксамиту тиснула на плечі, немов броня, а корсет стягував ребра так безжально, що кожен подих давався важко. Ейрін вчепилася пальцями в край туалетного столика, відчуваючи холод полірованого дерева. У голові все ще стояв гул, відлуння магічного переносу і ті слова старої, що подарувала їй цей шанс. Шанс усе змінити. Але тіло слухалося погано, а пам’ять була подібна до розбитого вітража, гострі уламки чужих спогадів кололи свідомість, не бажаючи складатися в загальну картину.

 - Панно, не крутіться, інакше я вколю вас шпилькою! - пролепетала Марта, метушачись навколо неї.

   Служниця нагадувала заведений механізм. Вона натягувала шнурівку, безжально вибиваючи з легень залишки повітря. Ейрін бачила в дзеркалі, як тремтять руки дівчини.

 - Марто, повільніше... - видихнула Ейрін, відчуваючи, як перед очима пливуть темні плями. - Послухай мене. Учора... після того, як я впала... мої думки немов випалило. Я майже нічого не пам’ятаю. Розповідай усе з самого початку. Де ми? Куди ми збираємося? І чому ти так налякана?

   Служниця завмерла, випустивши гребінь зі слонової кістки. Вона підвела очі, і в дзеркальному відображенні Ейрін побачила в них суміш жалю та дикого страху.

 - Ох, панно... Невже удар об той мармуровий виступ у саду був таким сильним? - Марта судомно ковтнула слину. - Ми у вашому родовому маєтку. Сьогодні день прийому нових студентів у вищій академії магії. Ви перейшли на другий курс, і ваш батько, герцог, чекає, що ви підтвердите статус першої учениці королівства. Ви готувалися до цього все літо.

   Ейрін заплющила очі, намагаючись вхопитися за образи, що вислизали. Академія. Магія. Близько п’ятисот років тому. Вона справді тут.

 - А хто... - Ейрін запнулася, згадуючи ім’я, яке пекло їй серце. - Хто такий Рейвен? Це ім’я крутиться у мене на язиці, але я не можу згадати людину.

   Марта охнула і притиснула долоні до губ. Вона озирнулася на важкі двері, немов перевіряючи, чи не підслуховує хтось у коридорі.

 - Панно, благаю, не говоріть так голосно! Якщо герцог дізнається, що ви забули про нього... Рейвен ваш наречений. Це давній договір, контракт, скріплений кров’ю ваших предків. Його рід Вальтор потрапив у немилість, вони втратили землі й титули, але магія клятви не дозволяє розірвати заручини без втрати сили для вашого власного роду. Ваш батько ненавидить його, але терпить... до певного часу.

   У грудях Ейрін щось болісно стиснулося. Наречений. Той, хто перетвориться на монстра, був її офіційним судженим.

 - Де він зараз? - запитала вона, намагаючись зберегти холодний тон. - І чому я відчуваю, що вчора сталося щось жахливе?

   Марта опустила голову, її голос став ледь чутним шепотом.

 - Учора до академії прибули перші новенькі для реєстрації. Серед них була дівчина, донька якогось небагатого барона. Рейвен... пан Рейвен просто допоміг їй підняти впущені сувої і наважився їй усміхнутися. Ви побачили це. Ви були поза себе від люті, панно. Ви кричали, що він ваша власність, і він не має права дивитися на інших жінок, поки на його пальці ваша каблучка. Ви хотіли вдарити його магічним батогом, але спіткнулися і впали. І тоді ви віддали наказ... найжорстокіший з усіх.

   Ейрін відчула, як нудота підступає до горла.

 - Який наказ, Марто? Кажи!

 - Ви наказали йому сьогодні зустрічати всіх гостей і студентів біля воріт академії на колінах. Від самого світанку і до кінця церемонії. Щоб він згадав своє місце і ціну вашої милості.

   Ейрін різко звелася, ледь не скинувши з туалетного столика кришталеві флакони з парфумами. Вона не пам’ятала, як віддавала цей наказ, але тепер розуміла, чому Рейвен із майбутнього так прагнув усім смерті. Вона була його особистим дияволом. Вона методично, день за днем, перетворювала його життя на пекло.

 - Збирай мене швидше, - кинула вона служниці. - Ми маємо бути там. Зараз же.

   Сніданок пройшов у дзвінкій тиші. Герцог, чоловік із холодним обличчям та очима кольору сталі, сидів на чолі довгого столу. Він навіть не дивився на доньку, методично розрізаючи м’ясо на тарілці.

 - Твій учорашній каприз із цим непотребом... Рейвеном... був вельми своєчасним, - промовив він, не відриваючись від їжі. - Весь світ сьогодні побачить, що буває з тими, хто йде проти нашої волі. Це зміцнить твій авторитет серед однолітків. Поїж, Ейрін. Тобі знадобляться сили для демонстрації магії.

   Ейрін не могла проковтнути ні шматочка. Їй хотілося кричати, кинути в батька важкий кубок, але вона знала, що це нічого не змінить. Вона мусила побачити Рейвена. Мусила побачити ту безодню, яку вона сама викопала між ними.

   Після сніданку вони пройшли до портальної арки. Мить невагомості, запах розплавленого металу, і ось під ногами вже не килими маєтку, а білосніжні плити перед вищою академією магії. Це була велична будівля з гострими шпилями, що йшли в небо. Повітря тут вібрувало від магічної сили, а прапори великих домів ліниво колихалися на вітрі. Але увагу Ейрін прикувала не архітектура.

   Прямо біля масивних кованих воріт, на гострому камінні бруківки, стояв на колінах юнак. Його голова була низько опущена, довге чорне волосся закривало обличчя. Сіра, потерта форма була забруднена пилом, а пальці, якими він упирався в каміння, помітно тремтіли від напруження.

 - Хто це? - Ейрін запитала це вголос, хоча її серце вже закалатало в шаленому ритмі.

 - Панно... ну як же... це ваш наречений, пан Рейвен, - розгублено прошепотіла Марта, ховаючись за спину Ейрін. - Як ви і веліли. Раз він усміхнувся новій студентці, нехай тепер усіх зустрічає з поклоном і усмішкою... щоправда, усміхатися у нього навряд чи виходить.