Глава 55. Червоні фільтри

Група «Заслон-2» просувалася вперед у повній темряві, яку лише злегка розсіювали бліді, криваво-червоні промені тактичних ліхтарів. Червоне світло майже не відбивалося від мокрих, покритих слизом стін колектора, що дозволяло бійцям залишатися непоміченими для більшості підземних істот, чиї очі під дією вірусу атрофувалися або стали занадто чутливими до звичайного білого спектра.

Під ногами хлюпала масляниста, густа рідина. Рівень води в дренажі подекуди доходив до кісточок, і кожен крок супроводжувався тихим, в'язким звуком. Артем намагався ступати точно слід у слід за капітаном Коваленком. Права рука хлопця, що стискала руків'я автомата, вже починала німіти від незручного положення, але ліва сторона тіла завдяки новокаїну залишалася абсолютно мертвою й нерухомою, наче закованою в крижаний панцир.

— Увага, — пролунав у навушниках шлемофонів ледь чутний, наче шелест, голос капітана. — Наближаємося до першого вузла зв'язку. Сапери, перевірити периметр.

Колона завмерла. Червоний промінь ліхтаря Коваленка ковзнув по стелі тунелю. Там, де залізобетонні плити сходилися в стики, виднілися дивні, волокнисті утворення, схожі на гігантське брудне павутиння, просочене темною сукровицею. Воно пульсувало. Ритмічні, ледь помітні стиснення цих біологічних ниток збігалися з далеким, глухим гулом, що йшов з глибини підземелій. Це були «нервові вузли» колективного розуму зграї — ті самі структури, які координували рух тисяч мутантів на поверхні.

— Дивись під ноги, хлопче, — прошепотів один із саперів, обережно переступаючи через товстий кабель, який був буквально врослий у шар напіврозкладеної органіки на підлозі.

Артем підняв голову й озирнувся. Навколо панувала гнітюча, важка атмосфера. Йому здавалося, що сам тунель живий, що вони перебувають усередині гігантського стравоходу якоїсь доісторичної потвори, яка повільно перетравлює залишки людської цивілізації. На стінах подекуди траплялися залишки залізничного інструменту, кинуті каски робітників депо та обгризені, затягнуті слизом кістки.

— Артеме, ми на місці? — Коваленко зупинився біля масивної залізної розвилки, де тунель розділявся на три однакові бетонні рукави. На стіні ледь помітно проглядалися заіржавілі радянські індекси: К-3, К-4, К-5.

Хлопець підійшов ближче, намагаючись зорієнтуватися по пам'яті. Пошкоджена рука тягнула донизу, порушуючи рівновагу, але він змусив себе зосередитися. Він згадав той страшний момент, коли вони з Богданом, задихаючись від диму, бігли цими коридорами, намагаючись врятуватися від швидких форм.

— Правий рукав, К-5 — це офіційний шлях до депо, там зараз головне лігво, туди не можна, — тихо, але впевнено сказав Артем. — Лівий — К-3 — веде до закинутої насосної станції, там глухий кут. Нам потрібен центральний, К-4. Метрів за двісті в ньому буде пролаз праворуч у стіні — там будівельники колись пробили нішу для кабелів шлейфу, але закинули її. Через неї ми вийдемо прямо до тилової панелі гермозатвору ТС-4.

— Чудово. Сапери, рухайся в центр. Дистанція три метри. Вогонь тільки за моїм наказом, — скомандував капітан.

Колона знову рушила вглиб кабельного колектора К-4. Повітря тут стало ще більш сухим і гарячим. Стіни були густо вкриті шаром сухої кіптяви, яка під ногами перетворювалася на дрібний чорний пил.

Раптом гудіння вентиляції нагорі змінилося дивним, сиплим звуком, схожим на глибокий людський подих. Нитки «павутиння» на стелі над їхніми головами різко здригнулися й почали світитися слабким, фосфоресцентним зеленим світлом.

— Вони знають, що ми тут... — прошепотів Денис, який ішов замикаючим у колоні саперів. — Система зафіксувала зміну тиску повітря. Вони йдуть.

З глибини тунелю К-4 до них донісся наростаючий, колективний тупіт сотень кігтів по бетону. Це не був хаотичний біг голодних одинаків. Звук був ритмічним, чітким, наче марш дисциплінованої, але абсолютно нещадної армії, яка висунулася на перехоплення штурмової групи. Червоні фільтри ліхтарів вихопили з темряви перші ряди блискучих, вологих тіл, що швидко заповнювали простір попереду. Час дипломатії та прихованого просування закінчився — підземелля Полтави готові були вибухнути новим актом підземної війни.