Глава 54. Новокаїнова стіна

Голка шприца була довгою й товстою, з тупим металевим блиском. Військовий хірург у заляпаному фартуху діяв без зайвих сентиментів: лівою рукою він жорстко зафіксував здорове плече Артема, а правою впевнено ввів голку глибоко під ключицю, туди, де сходилися нервові вузли пошкодженого плечового сплетіння.

— Терпи, козаче, — коротко кинув лікар, повільно витискаючи вміст шприца.

Артем зціпив зуби так, що в щелепі хруснуло. На кілька секунд лівий бік грудей і шию обпалило рідким вогнем, від якого перехопило подих. Проте майже одразу цей вогонь змінився дивною, холодною вагою. Біль, що виснажував його останні години, почав стрімко відступати, наче вода під час відпливу. Спочатку оніміли кінчики пальців лівої руки, потім — передпліччя, а за п’ять хвилин уся ліва рука перетворилася на чужу, важку батогу, яка не відчувала абсолютно нічого — ні холоду, ні дотиків, ні забитої тріщиною кістки.

— Шість годин, — лікар витягнув голку й притиснув до місця уколу спиртовий тампон. — Потім блокада почне відпускати, і біль повернеться з потрійною силою. Якщо до того часу не повернешся — ти труп, бо з розбитим суглобом у підземеллях не бігають. Зрозумів?

— Зрозумів, — Артем підвівся з кушетки. Пов'язка тримала руку щільно притиснутою до живота, але тепер він принаймні міг рухатися без страху знепритомніти від больового шоку.

У підземному арсеналі комендатури панувала суха, ділова атмосфера. Капітан Коваленко вже чекав на нього. Поруч із ним стояли четверо бійців спецгрупи «Заслон-2» — кремезні інженери-сапери у важких санітарно-карантинних скафандрах «Бар'єр-М», обладнаних замкнутою системою дихання. На їхніх спинах висіли масивні ранцеві підривні заряди кумулятивної дії, а в руках вони тримали вкорочені автомати з інтегрованими глушниками.

— Готовий, Воронецький? — Коваленко критично оглянув хлопця, який тепер міг тримати автомат лише однією правою рукою, спираючи ствол на згин лівого ліктя.

— Готовий, товаришу капітан.

— Тоді слухай сюди, група, — Коваленко розгорнув на тактичному столі пластикову карту-схему підземного залізничного вузла. — Наше завдання — проникнути через дренажний колектор Південного вокзалу до технічного відсіку гермозатвору ТС-4. Це серце комунікаційної системи. Мутанти заблокували гідравліку, нагнавши в ригельні пази тіла й будівельне сміття. Сапери встановлюють нарізні заряди безпосередньо на петлі та напрямні балки. Після підриву затвор впаде під власною вагою й назавжди відріже підземні комунікації від Полтави.

Капітан подивився на Артема.

— Артем іде в центрі колони. Твоє єдине завдання — вказати точне розгалуження біля третього кабельного колодязя. На радянських схемах там тупик, але ти казав, що ви виходили через технологічний пролаз. Саме через нього ми зможемо обійти основний заслон швидких форм, які контролюють головний тунель. Питання?

— Що робити, якщо система «Суум куїкве» зафіксує наш рух до вибуху? — запитав один із саперів, перевіряючи засувку на дихальній масці.

Коваленко похмуро посміхнувся, пересмикуючи затвор свого автомата.

— Тоді ми приймемо бій. Але вибух усе одно має відбутися. Ешелон із пораненими виходить із Кременчуцького напрямку рівно о 02:00. У нас залишилося дві з половиною години. Рушаємо.

Вони вийшли з бункера через герметичний шлюз третього рівня, який ввів безпосередньо в сиру, темну пащу дренажної системи. Тут уже не було чистого лікарняного повітря. Навколо панував знайомий, важкий сморід підземного мулу, іржавого заліза та того самого солодкуватого, нудотного запаху інфекції, що ставав дедалі густішим з кожним кроком углиб.

Артем ішов одразу за спиною капітана. Під його ногами хлюпала брудна вода, змішана з якимось хімічним нальотом. Завдяки новокаїновій блокаді хлопцеві здавалося, що його тіло рухається легше, але це була небезпечна ілюзія — він не відчував втоми м'язів, яка продовжувала накопичуватися. Його пальці на руків'ї АК-74М трималися міцно, але всередині все стискалося від усвідомлення того, що вони знову добровільно спускаються в саме лігво ворога, з якого вони з Богданом ледве вирвалися живими.

Попереду, в променях підствольних ліхтарів, затягнутих спеціальними червоними фільтрами для зменшення помітності, почали виростати залізобетонні кільця головного тунелю. Час Чистої землі закінчувався. Підземелля Полтави знову відкривало свої чорні обійми, готуючись перевірити, чи зможе група «Заслон-2» сплатити останній борговий рахунок цього міста.