Глава 49. Ціна десяти хвилин

— Вогонь! — рявкнув Артем, і його команда потонула в першому, узгодженому залпі барикади.

П'ять автоматів ударили одночасно, перетворивши вузький простір між перекинутим причепом і цегляною стіною на зону суцільного знищення. Спалахи пострілів вихоплювали з туману спотворені обличчя мутантів: перша трійка бігунів буквально злетіла в повітря, прошита наскрізь десятками куль калібру $5,45$ мм. Їхні тіла з розмаху впали на замазучений бетон, але наступні істоти навіть не помітили цього — вони переступали через трупи, відштовхувалися від них і продовжували свій шалений біг.

Артем працював короткими, контрольованими чергами по два-три набої. Він не дивився на деталі, він бачив лише силуети й точки кріплення кінцівок. Коли ти стріляєш у звичайну людину, зупиняючий ефект кулі діє майже миттєво через больовий шок. З інфікованими все було інакше — нервова система мутантів під дією вірусу була переналаштована. Тварина продовжувала повзти вперед навіть із пробитими легенями чи відірваною нижньою щелепою. Тільки повне руйнування головного мозку або розтрощення опорно-рухового апарату могло зупинити цей живий таран.

— Артеме, лівий фланг! Вони лізуть по стіні! — закричав один із новобранців, молодий хлопець на прізвище Коваль, гарячково міняючи магазин.

Хлопець повернув ствол автомата вліво й заціпенів на долю секунди. Кілька «павуків» — найнебезпечніших мутантів із видовженими суглобами — швидко просувалися по вертикальній цегляній кладці, чіпляючись кігтями за старі вентиляційні решітки та труби кабельних каналів. Вони намагалися обійти барикаду зверху й упасти бійцям прямо на голови.

Артем зловив у приціл першого, що вже заніс лапу для стрибка з триметрової висоти, і випустив довгу чергу в упор.

Бах-бах-бах-бах!

Мутант заверещав, його грудна клітка вибухнула бризками чорної рідини, і він важко звалився прямо на мішки з селітрою попереду Артема, ледь не зачепивши хлопця своїми довгими кігтями. Слідом за ним Коваль встиг зняти другого, але третій павук спритним стрибком подолав відстань і влетів прямо в сектор сусіднього бійця. Пролунав короткий, жахливий крик, який миттєво перервався вологим хрускотом рваної плоті.

— Назад! Відходимо в лабіринт! — щосили закричав Артем, розуміючи, що дві хвилини, відведені старшиною, вже давно минули, а їх позицію починають затискати з обох боків. — Коваль, тягни пораненого! Бігом!

Вони кинулися вглиб ангара, прориваючись крізь вузькі проходи між високими дерев'яними піддонами та іржавими корпусами старих тракторів. Ззаду, на залишеній барикаді, вже кишіли десятки істот, які з огидним чавканням ділили свою першу здобич.

— Денисе, працюй! Вони в зоні! — піднявши голову до стелі, закричав Артем.

І в ту ж мить зверху, з металевих технологічних містків, пролунав важкий, рівномірний гуркіт кулемета ПКМ.

ТРАХ-ТАХ-ТАХ-ТАХ-ТАХ!

Важкі кулі калібру $7,62$ мм почали буквально кришити центральний прохід ангара. Денис і його група зверху бачили всю картину як на долоні. Кулеметна черга прошивала натовп заражених зверху донизу, розриваючи тіла монстрів на шматки й перетворюючи бетонну підлогу на суцільне криваве місиво. Це був той самий «вогняний мішок», який планував старшина. Заражені, затиснуті у вузькому коридорі між рядами ящиків, не могли розвернутися чи сховатися — вони просто потрапили під залізну косу, що безжально винищувала все живе.

Артем впав за чергове укриття — масивний залізобетонний блок фундаменту — і швидко озирнувся. З чотирьох хлопців, які починали бій разом із ним, залишилися лише двоє. Коваль важко дихав поруч, його обличчя було залито кров'ю загиблого товариша, а очі сліпо блукали по сторонах.

— Патрони... у мене останній ріжок, Артеме, — прошепотів Коваль, підносячи тремтячі руки до автомата.

— Бережи кожен постріл. Стріляй тільки коли бачиш очі, — Артем заглянув у свій підсумок. У нього самого залишалося всього двадцять набоїв у поточному магазині та пара пачок по тридцять штук у розсипу, які ще треба було встигнути зарядити.

Гуркіт кулемета нагорі раптово припинився. Настала коротка, страшна тиша, в якій виразно почулося дике, відчайдушне клацання — у Дениса закінчилася кулеметна стрічка.

— Стрічку! Дай стрічку, сука! — донісся згори істеричний крик Дениса.

Цією секундною паузою миттєво скористалися ті мутанти, які змогли пережити кулеметний шквал у тінях під стінами. Вони кинулися вгору по металевих сходах, що вели на містки, чіпляючись за поручні з неймовірною швидкістю. Оборона верхнього ярусу опинилася під загрозою повного знищення.

Артем зрозумів: якщо тварини захоплять містки, вони отримають контроль над усім ангаром і просто розстріляють або закидають тілами їхню маленьку групу внизу.

— Коваль, тримай прохід! Я наверх! — крикнув хлопець, перекидаючи автомат за спину й хапаючись за ніж.

Він кинувся до технічних сходів праворуч, відчуваючи, як кожне здригання тіла віддається вибухом болю в пошкодженому лівому плечі. Годинник на його руці безжально відраховував останні хвилини цієї нескінченної першої ночі, а Східний форт продовжував стікати кров'ю, вимагаючи все нових і нових жертв за право Полтави називатися Чистою землею.