Глава 35. Нічний заслон

Броньовик летіла вперед, розсікаючи густу темряву єдиною вцілілою фарою. Вікна салону здригалися від далеких гуркітів — на заході небо продовжувало пульсувати блідо-рожевими загравами. Радіоактивний попіл, піднятий у стратосферу кілометрами випаленої землі, почав випадати на Полтавщину рідким, брудним снігом. Сірі пластівці липли до лобового скла, змушуючи двірники броньовика важко розгрібати цей похмурий наліт.

До нуля залишалося тринадцять годин.

— Попереду бачу рух, — напружено промовив Богдан, припавши до правого триплекса. — На трасі барикада. Але це не кинуті цивільні машини. Фортифікація професійна.

Коваленко скинув швидкість, перемикаючи передачу на нижчу. Фара «Форда» вихопила з темряви поперечну лінію залізобетонних блоків, обтягнутих колючим дротом «Егоза». Поруч із ними застиг спалений БТР-80 з відірваною баштою, а на асфальті лежали мішки з піском, що утворювали вогневі точки.

Це був передовий заслон, який виставили кілька днів тому для стримування першої хвилі біженців. Зараз він виглядав повністю вимерлим.

— Заходимо на мінімальній, — скомандував капітан, тримаючи руку на пістолетному руків'ї автомата. — Зброю до бою. Тут могли залишитися ті, хто не встиг евакуюватися... або ті, хто ними став.

Машина м'яко під'їхала впритул до розірваного проходу між бетонними блоками. Артем тримав під прицілом темний проріз командирського бліндажа, облаштованого на узбіччі. Навколо панувала тиша, яку порушував лише сиплий звук вихлопної труби їхнього власного двигуна.

Раптом з-за корми розбитого БТРа вискочила постать. Вона рухалася з такою швидкістю, що Артем ледве встиг зафіксувати рух. Це був швидкий мутант, але на відміну від попередніх, його тіло було заковане у важкий армійський бронежилет «Корсар», а на голові запеклася закривавлена каска. Колишній штурмовик заслону.

Він з розгону врізався всією своєю масою в лівий борт броньовика. Важкий сталевий лист загудів, наче гонг. Мутант почав дико, з тваринною люттю бити залишками залізного приклада свого розбитого автомата по лобовому склу прямо перед обличчям капітана. Броньоване скло покрилося мережею глибоких білих тріщин.

— Не проіб'є, сука! — рикнув Коваленко, втискаючи педаль газу в підлогу.

Машина рванула вперед, протискуючись крізь вузький прохід. Але в цей момент з бліндажа на асфальт вивалилися ще троє. Вони діяли дивно: замість того, щоб бігти натовпом, вони розійшлися флангами, використовуючи бетонні блоки як укриття. Один із них, тримаючи в руках іржавий лом, чітким, майже професійним рухом загнав його між переднім крилом і колесом броньовика, намагаючись заклинити рульову тягу.

Хрускіт! Металевий скрегіт.

Машину різко повело вбік. «Форд» правим бортом протаранив бетонний блок, викресавши сніп яскравих іскор, і заглух.

— Артеме, Богдане — вогонь через бійниці! — закричав капітан, намагаючись знову завести двигун.

Артем відкинув засувку круглої бійниці правого борту, висунув ствол АК-74 назовні й одразу натиснув на спусковий гачок. Вузький сектор огляду обмежував видимість, але він бачив, як прямо на нього біжить заражений у замурзаній розвантажці.

Бах! Бах! Бах!

Короткі спалахи висвітлили брудне обличчя істоти. Перша куля відірвала шматок тактичного наплічника, друга пробила горло. Монстр завалився набік, але його товариш уже вискочив на капот з боку водія, продовжуючи трощити скло залізякою. Тріщини на склі перед капітаном ставали все ширшими, з'явилися перші наскрізні отвори, крізь які в салон потягнуло смородом інфекції.

Богдан відкрив вогонь зі свого боку, зрізаючи третього нападника, який намагався вирвати дверні ручки заднього борту.

— Командире, заводись! Скло довго не витримає! — кричав старшина, перезаряджаючи магазин у темряві салону.

Стартер броньовика крутився з останніх сил, видаючи жалібне металеве скиглення. Артем бачив, як пальці зараженого на капоті вже просунулися крізь пробите лобове скло, намагаючись схопити капітана за комір куртки. Хлопець перехопив автомат, просунув ствол через щілину між сидіннями прямо до лобового скла і дав чергу в упор крізь пошкоджений триплекс.

Бах-бах-бах!

Мутанта з капота змило, наче водою. І в ту ж секунду двигун «Форда» нарешті вибухнув голосним, рятівним ревом. Коваленко рвонув важіль коробки передач, машина заднім ходом скинула з себе залишки заслону, а потім, ламаючи колючий дріт, вискочила на чисту ділянку траси. Попереду, всього за кілька десятків кілометрів, уже починалися дальні підступи до Полтави. Годинник невблаганно показував дванадцять годин до вогняного фіналу.