Глава 30. Ціна палива

Путівець вивів їх у глибокий тил Яготинського району. Позаду залишилася київська заграва, попереду ж лежала неозора, темна Полтавщина. Ранок другого дня зустрів їх не сонцем, а важким, свинцевим туманом, який притискав до землі запах гару й мокрої стерні.

Двигун «Ниви» працював з останнім надривом. Тимчасова латка Богдана на патрубку трималася на чесному слові — з-під капота знову почав пробиватися сизий дим, але найгіршим було інше: стрілка паливного бака безсило впала на нуль. Машина кілька разів сіпнулася і нарешті заглухла, котячись по інерції. Коваленко вправно спрямував її на узбіччя, під прикриття напівзруйнованої автобусної зупинки.

— Усе, колеса скінчилися, — капітан важко опустив руки на кермо. Його очі були червоними від виснаження. — Ми пройшли добру сотню кілометрів, але далі бак порожній.

Богдан визирнув у вікно, оцінюючи обстановку.

— Командире, дивіться туди. Метрів за двісті, біля повороту на село — покинутий фермерський трактор із причепом. І, здається, там стоїть паливна бочка.

— Перевіримо, — Коваленко відчинив двері, тримаючи автомат напоготові. — Але йдемо тихо. Патронів у нас після прориву залишилося менше половини. Артеме, зброю на ремінь, береш порожню каністру з багажника. Якщо там є дизель чи бензин — це наш квиток далі.

Артем мовчки виліз із машини. Тіло після нічного тарану та боротьби з вовкодавом боліло так, наче його пропустили через жорнова. Кожен крок віддавав тупим болем у спині, а натерта п'ята, незважаючи на пластир, заніміла. Проте він узяв важку залізну каністру й пішов слідом за Богданом, тримаючи свій сектор.

Вони підійшли до трактора. Старий «Білорусь» стояв перекошений у кюветі, його кабіна була залита кров'ю, але причеплена ззаду цистерна виявилася цілою. Богдан обережно піднявся на раму, відкрутив залізну кришку й понюхав.

— Бензин! — тихо, але радісно вигукнув старшина. — Чистий А-92. Хтось із фермерів віз заначку. Артеме, підставляй каністру.

Хлопець швидко підбіг, відкрутив горловину й підставив каністру під зливний кран. Товстий струмінь палива з бульканням хлинув у метал. Запах бензину на мить перебив сморід гниття, що панував навколо.

— Швидше, хлопці, — скомандував Коваленко, який стояв на варті біля дороги. Його погляд був спрямований на густі зарості придорожньої лісосмуги. — Мені не подобається ця тиша.

Каністра майже наповнилася, коли з-за цистерни, прямо з високого бур'яну, без жодного звуку виросла постать. Це був колишній механізатор — величезний чоловік у брудному засаленому комбінезоні. Його ліва рука була відірвана по лікоть, а нижня щелепа звисала на шматках шкіри. Мутація ще не зробила його швидким, але його рухи були напрочуд точними. Він важко навалився всією своєю масою на Богдана, скидаючи старшину з рами трактора на землю.

— Богдане! — крикнув Артем.

Каністра вирвалася з рук хлопця, перекинувшись, і дефіцитний бензин почав виливатися в бруд. Заражений велетень уже сидів на старшині, намагаючись дотягнутися залишками зубів до його горла. Богдан відчайдушно впирався передпліччям у груди монстра, не даючи йому наблизитися.

Стріляти було не можна — куля могла пробити цистерну з бензином або зачепити старшину.

Артем зреагував миттєво. Замість того, щоб хапатися за автомат, він підхопив із землі важку, до половини наповнену залізну каністру і з усього розмаху, використовуючи її як молот, вгатив її кутом прямо в скроню зараженого механізатора.

Глухий удар.

Череп істоти хруснув. Велетень хитнувся, і Богдан сильним поштовхом ніг скинув його з себе. Старшина миттєво перекотився, вихопив ніж і встромив його глибоко в основу черепа монстра, остаточно припиняючи його рух.

Артем швидко підняв каністру, рятуючи залишки палива. Всередині бовталося трохи більше половини — близько дванадцяти літрів.

— Молодець, хлопче, — важко дихаючи, підвівся з багнюки Богдан. Він поплескав Артема по плечу, залишаючи брудний слід на куртці. — Врятував мою шкуру. І бензин врятував. Дванадцять літрів — це ще кілометрів шістдесят дороги.

— Рухаємося! — підбіг Коваленко, допомагаючи підняти здобич. — Звук боротьби міг привернути увагу. Заливаємо паливо і тиснем на газ. До Полтави залишається трохи менше двох діб, і небо над нами не чекатиме.