Глава 28. Нічні тіні

Артем затамував подих, припавши до холодної залізобетонної стіни парапету. Важкий рокіт трьох бомбардувальників над головою нарешті почав затихати, залишаючи після себе лише гнітючу тишу осіннього поля. Проте ця тиша не приносила спокою. Вона була оманливою, як затишшя перед бурею.

Хлопець повільно повів стволом автомата ліворуч, оглядаючи темний периметр заправки. Його підствольний ліхтар був вимкнений, щоб не привертати уваги, тому доводилося покладатися лише на зір, який уже трохи звик до нічної темряви, та на гострий слух.

Шурх... шурх...

З боку розбитої чагарником дренажної канави, що йшла паралельно трасі, донісся ледь чутний звук. Наче щось м'яке і важке волочилося по сухій траві. Артем миттєво завмер, вдивляючись у туманну низину біля першої заправної колонки.

З сірої димки повільно випливла постать. Вона рухалася на чотирьох кінцівках, але це був не собака. Силует був занадто довгим, з неприродно витягнутими руками й ногами. Істота пересувалася рваними, ламаними стрибками, майже притискаючись животом до асфальту. Голова монстра періодично сіпалася врізнобіч, ніби він принюхувався до повітря, насиченого парами антифризу.

Це був не просто швидкий бігун. Вірус усередині цього тіла почав мутувати, пристосовуючи кістки та сухожилля для ще більш ефективного полювання в темряві.

Артем повільно підніс рацію до рота, намагаючись говорити якомога тихіше:

— Командире, це Артем. У нас гості. На одинадцяту годину від входу, біля зруйнованої колонки. Один. Дуже дивний, рухається на чотирьох, як павук. Дуже швидкий.

— Зрозумів тебе, хлопче, — пролунав у гарнітурі напружений шепіт Коваленка. — Не стріляй, поки не підійде впритул до радіуса чіткого ураження. Ми майже закінчили зі шлангом. Богдан знайшов старий гумовий патрубок у підсобці й зараз замотує його армованим скотчем. Нам треба ще дві хвилини. Контролюй його.

Артем знову припав до прицілу АК-74. Палець ліг на спусковий гачок. Мушка застигла на силуеті потвори.

Мутант раптом зупинився всього в двадцяти метрах від «Ниви». Він підняв голову, випрямляючи тонку шию, і в слабкому світлі зірок Артем побачив його обличчя. Шкіра на ньому була повністю натягнута на череп, губи зникли, оголюючи суцільний оскал жовтих зубів, а очі світилися двома тьмяними, фосфоричними точками. Істота глибоко втягнула носом повітря, відчувши запах паленого мастила і... живої крові з розбитого носа Богдана.

Монстр видав короткий, пронизливий клацаючий звук, схожий на стрекотіння величезної комахи, і різко, одним потужним поштовхом задніх кінцівок рванув прямо до відчиненого капота «Ниви».

— Працюю! — крикнув Артем у рацію.

Бах! Бах!

Два постріли розірвали ніч. Перша куля чиркнула по асфальту, вибивши іскру прямо під лапою потвори, але друга влучила в плече. Монстр спіткнувся, перекувиркнувся через голову, але майже миттєво вскочив на ноги й з диким хрипом кинувся до пожежної драбини, на якій стояв Артем. Він зрозумів, звідки йде загроза.

— Отримуй, тварюко! — Богдан вискочив з-під капота, тримаючи свій автомат в одній руці, і відкрив щільний вогонь.

Бах-бах-бах-бах!

Серія чітких одиночних пострілів старшини буквально розірвала грудну клітку мутанта, коли той уже збирався стрибнути на перший щабель драбини. Істота важко рухнула на землю, забившись у передсмертних конвульсіях і заливаючи брудний підніжжя будівлі чорною рідиною.

— Артеме, вниз! Бігом! — скомандував Коваленко, який уже закривав капот і стрибав за кермо. — Ми залили залишки води з наших пластикових пляшок у радіатор, на перший час вистачить. Довго цей скотч не протримається, але ми маємо вичавити з цієї колимаги все можливе! Годинник цокає!

Артем кубарем скотився по драбині вниз, ледь не впустивши автомат, і застрибнув на заднє сидіння «Ниви» поруч із Богданом. Двері зачинилися з гучним клацанням.

Двигун знову загарчав, і машина, шалено шліфуючи колесами суміш бруду та бензину на заправці, вилетіла назад на темну трасу М-03. Позаду, в лісосмузі навколо заправки, у відповідь на постріли вже починали відгукуватися нові, численні хрипи та клацання. Арка «Через вогонь і бруд» закінчилася під цим занедбаним навісом. Попереду на них чекала середина другої доби і повна невідомість на підходах до Полтавської області.