Глава 26. Таран

«Нива» рвонула вперед із диким ревом старого карбюраторного двигуна. Артема з силою кинуло назад, він боляче впав на складене заднє сидіння, заваленої якимись інструментами та каністрами. В останні долі секунди перед ударом у світлі фар він побачив, як дерев'яні стулки воріт хліва вигинаються всередину під вагою десятків тіл.

Трах! Бабах!

Важкий удар об залізо переднього бампера вибив дух. Дерево тріснуло, розлітаючись на щепки, і машина буквально прорубала собі шлях крізь живий щит із заражених. Тіла монстрів летіли в різні боки, котячись під колеса. Одне з них — колишня жінка з розірваним обличчям — на мить навалилося прямо на лобове скло, залишаючи на ньому густий шлейф чорної крові, перш ніж білий підфарбований капот збив її на брудне подвір'я.

Машина вискочила з хліва, шалено буксуючи всіма чотирма колесами в глибокій сільській багнюці. Коваленко крутив кермо як божевільний, намагаючись вирівняти автівку між хатою та парканом.

— Тримайтеся! — гаркнув капітан, перемикаючи передачу.

«Нива» вилетіла через розтрощену хвіртку назад на асфальт дороги. Але тут на них чекала нова пастка. Постріли та рев двигуна витягли на вулицю майже все населення села. Траса попереду була забита силуетами. Десятки повільних, гнилих тіл стояли стіною, перекриваючи шлях, а з боків уже злітали на капот ті самі швидкі бігуни, що вискочили з кукурудзяного поля.

Один із них, молодий хлопець у спортивному костюмі, з розбігу застрибнув на дах машини. Метал над головою Артема прогнувся з глухим, страшним хрускотом. Заражений почав гарячково бити кулаками по склу пасажирських дверей, намагаючись дістатися до Богдана.

— Зніми його, Артеме! — крикнув старшина, відстрілюючись через відкрите ліве вікно по ходу руху.

Артем перехрестився з автоматом у тісному салоні, опустив скло задніх правих дверей і висунув ствол назовні, направляючи його вгору — туди, звідки звисала закривавлена голова бігуна з шаленими червоними очима.

Бах! Бах!

Постріли в затиснутому просторі машини вдарили по вухах, наче молотком. Перша куля відірвала шматок обшивки даху, але друга влучила монстру прямо в щелепу. Істота злетіла з машини на асфальт, потрапляючи під заднє колесо, яке підскочило на тілі, мов на важкій колоді.

Коваленко не скидав газ. «Нива» штурмувала натовп на швидкості близько шістдесяти кілометрів на годину. Передній бампер трощив кістки, глухі удари об кузов сипалися один за одним, лобове скло повністю запливло брудом і чорною сукровицею, через що капітану довелося ввімкнути двірники, які з огидним скрипом розмазували цю масу.

За хвилину, яка здалася Артему вічністю, удари припинилися. Машина нарешті вирвалася на чисту ділянку траси. Позаду залишалося розлючене, хрипляче село, а попереду відкривалася порожня нічна дорога на схід.

— Прорвалися, — важко видихнув Богдан, перезаряджаючи магазин автомата. Його руки помітно тремтіли. — Машина звір. Але радіатор, здається, починає парити.

Артем озирнувся назад крізь брудне заднє скло. Село швидко зникало в нічній темряві. Годинник у його голові продовжував свій безжальний відлік. Перша ніч добігала кінця. Вони здобули колеса, але ціна за кожний наступний кілометр ставала все вищою. До Полтави залишалося ще понад двісті п'ятдесят кілометрів.