Глава 12. Прорив до Паджеро

Кожен поверх вниз здавався Артему спуском у пекло. Він міцно стискав у кишені ключі від позашляховика, ніби вони були його єдиним оберегом. Звуки великого будинку змінилися: людські крики вщухли, натомість під’їзд повнився потойбічним шурхотом, важким диханням та періодичним глухим гупанням у чиїсь зачинені двері. На третьому поверсі хлопцеві довелося перечекати кілька нескінченних хвилин, затаївшись за сміттєпроводом, поки повз сходи прочовгала спотворена постать у заляпаному кров'ю медичному халаті.

Коли Артем нарешті дістався першого поверху, серце влаштувало справжній бунт у грудях. Важкі металеві двері під’їзду були прочинені — хтось вибивав їх зсередини або тікав. Крізь щілину в двір пробивалося косе передвечірнє світло, затягнуте брудним сизим серпанком.

Хлопець обережно визирнув назовні. Двір виглядав моторошно. Усього за якихось п'ятдесят метрів від нього, біля трансформаторної будки, стояв темно-зелений «Мітсубісі Паджеро». Його масивний залізний кенгурятник та висока підвіска зараз здавалися Артему найпрекраснішим видовищем у світі. Але простір між під'їздом і машиною не був порожнім.

Прямо на дитячому майданчику, біля перекинутої пластикової гірки, тинялися троє інфікованих. Вони рухалися хаотично, смикаючи головами, наче прислухалися до звуків палаючого проспекту. Один із них, підліток у розірваній спортивній куртці, стояв спиною до Артема, але двоє інших — чоловік у діловому костюмі без піджака та жінка — кружляли зовсім близько до траєкторії його майбутнього бігу.

«Тижня тому я б не наважився підійти до них і на гарматний постріл, — подумав Артем, відчуваючи, як долоні стають липкими від поту. — Але зараз або я прорвуся до цієї машини, або залишуся гнити тут».

Він намацав у кишені куртки важкий брелок від сусідських ключів, який прихопив разом із автомобільними. Це був єдиний спосіб відвернути їхню увагу. Виставивши руку крізь щілину дверей, Артем з усієї сили швиркнув зв'язку в протилежний бік двору — туди, де стояли сміттєві баки.

Металевий брелок з гучним, дзвінким ляскотом врізався в бляшаний борт бака. Реакція заражених була блискавичною, майже тваринною. Усі троє синхронно, з огидним хрускотом у шийних хребцях, повернули голови на звук і з диким вереском зірвалися з місця, летячи в бік смітників.

— Зараз або ніколи! — прошепотів Артем.

Він штовхнув двері під'їзду й рвонув до Паджеро. Взуття ковзало по асфальту, покритому шаром сірого попелу. Рюкзак з однією лямкою мотилявся за спиною, збиваючи дихання. Кожен метр давався з боєм, у голові стукала єдина думка: «Тільки б брелок не спрацював занадто швидко, тільки б не озирнулися».

Коли до машини залишалося кроків десять, чоловік у костюмі біля баків раптом зупинився. Сміттєвий бак був порожнім, обман розкрився за секунди. Він різко розвернувся і його червоні очі зачепилися за постать Артема, яка бігла через двір. Істота видала пронизливий, утробний рик і кинулася навперейми, перебираючи ногами з шаленою, неприродною швидкістю. За нею рушили й інші.

Артем буквально злетів на капот сусіднього легковика, перескочив його і впав плечем на водійські двері Паджеро. Пальці судорожно тиснули на кнопку брелока. Клац! Центральний замок спрацював, спалахнувши жовтими вогнями поворотників.

Він смикнув ручку, застрибнув у високий салон і з усієї сили грюкнув дверима прямо перед носом інфікованого чоловіка. В ту ж секунду в бокове скло з жахливим гуркотом врізався закривавлений кулак істоти. Скло пішло дрібною сіткою тріщин, але витримало — дядько Вітя не пошкодував грошей на хороше бронювальне тонування.

Артем, задихаючись від паніки, вставив ключ у замок запалювання і повернув його. Дизельний двигун об'ємом 3.2 літра незадоволено чхнув, прокрутився важким стартером і… заглох.

— Ну давай же, рідненький! Будь ласка! — закричав хлопець, дивлячись, як до машини вже підбігають інші двоє заражених, починаючи люто гатити руками по капоту та лобовому склу.

Він повернув ключ вдруге, втопивши педаль газу в підлогу. Двигун потужно, басовито загарчав, наповнюючи салон вібрацією справжньої сили. Артем миттєво вижав зчеплення, увімкнув першу передачу, рвонув ручник униз і натиснув на газ. Важкий позашляховик смикнувся вперед, легко зминаючи переднім бампером пластикову огорожу майданчика і відкидаючи вбік зараженого підлітка. Артем викрутив кермо, вириваючись із пастки подвір'я на забиту димом і кинутими машинами вулицю. Шлях із міста починався прямо зараз.