Глава 54. Холод

Ніхто не говорив.

Навіть заражені, які ще кілька хвилин тому блукали вулицею, відійшли далі, приваблені іншими звуками.

У магазині панувала важка тиша.

Микита сидів біля стіни.

Рушниця лежала на колінах.

Його погляд був порожнім.

Ілля тихо плакав.

Денис опустив голову.

Навіть Василь не знаходив слів.

Сергій підійшов до Микити.

— Нам треба йти.

Жодної реакції.

— Микито.

Хлопець повільно підняв очі.

Вони були іншими.

Спокійними.

Надто спокійними.

— Якщо ми залишимося, загинемо всі.

Микита мовчки встав.

Перекинув рушницю через плече.

— Ходімо.

Василь подивився на нього із занепокоєнням.

Він чекав сліз.

Крику.

Істерики.

Не дочекався нічого.

Вони вийшли через задній двір магазину.

Рухалися вузькими городами між будинками.

Попереду йшов Сергій.

За ним — Василь.

Микита прикривав тил.

Тепер він сам попросив це місце.

Раніше він боявся залишатися останнім.

Тепер йому було байдуже.

Біля старої криниці вони почули кроки.

Двоє чоловіків із чорними пов'язками вийшли з-за сараю.

Вони ще не встигли підняти зброю.

Постріл.

Перший упав.

Другий різко присів.

Другий постріл.

Він теж упав.

Микита навіть не кліпнув.

Сергій озирнувся.

— Ти...

Микита лише коротко сказав:

— Вони бачили нас.

І пішов далі.

Василь мовчки дивився йому вслід.

Він зрозумів.

Той хлопець, який колись вагався натиснути на спусковий гачок...

Зник.

Коли група залишила село, вони зупинилися в невеликому лісі.

Потрібно було вирішити, що робити далі.

— Ми втратили майже всі запаси, — сказав Денис.

— Боєприпасів теж мало.

Сергій розгорнув карту.

— За два дні звідси є покинута військова база.

Якщо її не розграбували...

У нас з'явиться шанс.

Василь кивнув.

— Іншого варіанта все одно немає.

Усі мовчки погодилися.

Микита сидів окремо від інших.

Він дістав із кишені фотографію, яку весь цей час носила його мати.

На ній вони були втрьох.

Він.

Мама.

Тато.

Микита довго дивився на світлину.

Потім акуратно склав її й поклав назад.

— Прощавайте...

Тихо промовив він.

І вперше за весь день заплющив очі.

Коли він відкрив їх знову...

У них уже не було того тепла, яке колись бачили батьки.

Попереду була лише дорога.

І виживання.