Глава 50. Без вибору

Автобус завмер посеред дороги.

Двигун ще працював.

Ніхто не рухався.

П'ятеро озброєних людей мовчки стояли біля чорного позашляховика.

Їхні обличчя закривали темні балаклави.

Попереду вийшов високий чоловік.

На грудях у нього висів автомат.

Він повільно підняв руку.

— Заглушіть двигун.

Василь нічого не відповів.

Чоловік повторив уже холодніше:

— Це останнє попередження.

Водій подивився на Василя.

Той ледь помітно кивнув.

Двигун стих.

Навколо запанувала тиша.

— Виходьте по одному.

Без зброї.

Сергій тихо нахилився до Микити.

— Це не схоже на перевірку.

Вони вже вирішили, що з нами зроблять.

Микита міцніше стиснув рушницю.

Його мати сиділа поруч із Іллею.

В її очах читався страх.

Василь повільно відчинив двері автобуса.

— Нас багато.

Серед нас є діти.

Ми не шукаємо проблем.

Чоловік у балаклаві лише усміхнувся.

— Саме тому ви ще живі.

Він зробив крок уперед.

— Залишайте все.

Автобус.

Їжу.

Зброю.

І можете йти.

— А якщо ні? — запитав Василь.

Чоловік навіть не задумався.

— Тоді підете звідси вже не своїми ногами.

Микита уважно дивився у вікно.

Щось було не так.

Чорних було лише п'ятеро.

Для нападу цього замало.

Він перевів погляд на узлісся.

І помітив ледь помітний відблиск.

Оптика.

Снайпер.

Потім ще один.

І ще.

— Засідка... — прошепотів він.

Сергій різко подивився в той самий бік.

Його обличчя зблідло.

— Вони оточили нас.

Раптом у повітрі пролунав постріл.

Куля влучила просто перед ногами Василя.

Це було попередження.

— У вас десять секунд, — холодно сказав чоловік.

— Десять...

Дев'ять...

Вісім...

Мати Микити міцніше обійняла Іллю.

Денис нервово опустив очі.

Хтось із людей тихо молився.

Микита відчув, як страх повільно зникає.

На його місце приходив холодний розрахунок.

Він порахував відстань.

П'ятеро попереду.

Щонайменше троє снайперів у лісі.

Автобус не встигне прорватися.

Пішки — теж.

Вибору майже не залишилося.

І саме тоді...

З глибини лісу несподівано пролунав довгий автоматний залп.

Кулі вдарили по землі між людьми в чорному.

Ті миттєво попадали в укриття.

— Контакт зліва! — закричав один із них.

З іншого боку дороги пролунали нові постріли.

Микита визирнув у вікно.

Між деревами миготіли сірі нашивки із вовком.

«Сірі».

Вони відкрили вогонь по «Чорних».

Роман усе ж повернувся.

І тепер дорога перетворилася на поле бою між двома озброєними угрупованнями.

А автобус із людьми опинився просто посеред цього пекла.