Глава 40. Вибір

Галину відвели до майстерні.

Ніхто не зв'язував їй руки.

Але біля дверей стали Андрій і Василь.

У приміщенні зібралися Петро, Микита, Денис і ще кілька дорослих.

Петро поклав на стіл записку.

— Пояснюй.

Галина довго мовчала.

Її очі були почервонілими від сліз.

Нарешті вона заговорила.

— У мене є син.

У кімнаті стало тихо.

— Коли наш табір тільки з'явився, він вирушив на пошуки ліків.

І не повернувся.

Через тиждень мене знайшли люди із "Сірих".

Вони сказали...

Що він живий.

Микита уважно слухав.

— Вони показали мені його фотографію.

Він був виснажений, але живий.

Вони пообіцяли...

Якщо я передаватиму прості записки...

Вони його відпустять.

— І ти повірила? — запитав Василь.

Галина заплющила очі.

— Я хотіла повірити.

Бо це був мій син.

Петро мовчки дивився на неї.

— Які записки ти передавала?

— Лише про патрулі.

Про кількість людей.

І коли ви виходили за ворота.

Андрій стиснув кулаки.

— Через ці записки нас мало не вбили в лісі.

Галина опустила голову.

— Я знаю...

— Вони хоч раз дозволили тобі побачити сина?

Жінка повільно похитала головою.

— Ні.

Петро важко зітхнув.

— Тоді, найімовірніше...

Вони брехали.

Галина більше не стримувала сліз.

Вона тихо заплакала.

— Я лише хотіла врятувати свою дитину...

Запала довга тиша.

Усі чекали рішення Петра.

Він повільно підвівся.

— За законами, які були до апокаліпсису, тебе судив би суд.

Тепер суду немає.

Є лише ми.

Він подивився на всіх присутніх.

— Хто вважає, що Галину треба вигнати з табору?

Піднялося кілька рук.

— Хто за те, щоб залишити її під наглядом?

Рук було більше.

Петро кивнув.

— Добре.

Ти залишаєшся.

Але відтепер не виходиш за межі табору без супроводу.

І більше не маєш доступу до чергувань.

Галина лише прошепотіла:

— Дякую...

Коли люди почали розходитися, Андрій тихо сказав Микиті:

— Бачиш?

Іноді немає правильного рішення.

Є лише те...

Після якого ти зможеш жити із самим собою.

Микита мовчки кивнув.

Та цієї ж ночі він довго не міг заснути.

Перед очима стояла заплакана Галина.

Він думав про свого батька.

І раптом зрозумів одну річ.

Якби "Сірі" захопили його матір...

Він, можливо, теж зробив би все, щоб урятувати її.

Ця думка лякала його найбільше.

Бо межа між зрадником і людиною, яка просто хоче врятувати близьких, виявилася набагато тоншою, ніж він уявляв.

За парканом, у темному лісі, хтось спостерігав за табором крізь приціл бінокля.

Побачивши, що Галину не вигнали, невідомий чоловік лише тихо сказав у рацію:

— План «Міст» провалився.

Переходимо до другого етапу.

Рація коротко зашипіла.

І пролунав спокійний голос:

— Виконуйте.