Глава 36. Те, що бачив Денис

У кімнаті запанувала така тиша, що було чути лише потріскування свічки.

Петро повільно подивився на Дениса.

— Розповідай.

Хлопець нервово ковтнув.

— Я не сказав одразу...

Бо боявся, що мені не повірять.

— Говори все, — спокійно відповів Андрій.

Денис глибоко вдихнув.

— Тієї ночі я був на чергуванні біля майстерні.

Почув, як хтось тихо свиснув.

Один раз.

Потім ще раз.

Я визирнув...

І побачив Богдана.

Він уже був за парканом.

— Сам? — запитав Петро.

— Ні.

Його чекав чоловік.

Високий.

У темному одязі.

Обличчя я не роздивився.

Вони поговорили секунд десять.

А потім разом пішли в ліс.

— Чому ти не підняв тривогу? — різко запитав Василь.

Денис опустив голову.

— Я подумав...

Що це хтось із наших.

Я помилився.

Петро важко видихнув.

— Тобто Богдан не був полоненим?

— Не знаю.

Може, був.

Але він точно пішов добровільно.

Запала довга мовчанка.

Микита думав про записку.

Про жетон.

Про дивного чоловіка вночі.

Усе це починало складатися в одну картину.

— Нас перевіряли, — тихо сказав він.

Усі повернулися до нього.

— Богдан був приманкою.

Вони хотіли дізнатися...

Де наш табір.

Скільки нас.

Яка в нас охорона.

Андрій уважно подивився на Микиту.

— Думаю, ти маєш рацію.

Петро повільно стиснув кулаки.

— Значить...

Ми самі впустили їхнього розвідника.

Надвечір на вежі пролунав сигнал тривоги.

— Машина!

Усі миттєво зайняли позиції.

Цього разу дорогою їхав не пікап.

Старий військовий УАЗ.

Він зупинився на тому самому місці.

З нього вийшов лише один чоловік.

Це був Роман.

Він тримав у руках невеликий пакет.

— Я без зброї! — голосно сказав він.

Петро не відповів.

Роман поклав пакет просто посеред дороги.

Потім повернувся до машини.

Перед тим як сісти, він сказав:

— Ми дотримали слова.

Минув один день.

Залишився ще один.

Після цього УАЗ поїхав.

Петро дочекався, поки машина зникне.

Лише тоді Андрій обережно підійшов до пакета.

Усередині була консервна банка.

Пляшка чистої води.

І ще одна записка.

Петро розгорнув її.

На ній було написано лише одне речення:

«Ми не ваші вороги. Але якщо ви станете на нашому шляху — іншого вибору не залишиться.»

Микита довго дивився на ці слова.

Вперше він замислився...

А що, якщо ворогів у цій історії взагалі немає?

Є лише люди, які відчайдушно борються за виживання.