Глава 28. Карантин

Наступного ранку табір прокинувся раніше, ніж зазвичай.

Ніхто не сміявся.

Ніхто не розмовляв.

Усі погляди були прикуті до старого складу.

Саме там зачинили чоловіка, якого вкусили.

Його звали Ігор.

У нього була дружина і десятирічний син.

Вони сиділи біля дверей із самого ранку.

— Тату! — тихо кликав хлопчик.

— Я тут, Максиме, — відповідав Ігор із-за дверей.

— Тобі вже краще?

Запала довга тиша.

— Поки що... так.

Микита стояв поруч із Андрієм.

— Думаєш, він виживе?

Андрій важко зітхнув.

— Не знаю.

— Такого ще ніхто не бачив?

— Я — ні.

Микита мовчки подивився на двері.

Йому хотілося вірити, що цього разу все буде інакше.

Минув день.

Ігор усе ще відповідав.

Просив води.

Жартував із сином.

Навіть сміявся.

У таборі почала з'являтися надія.

— Може, він справді не заразився? — пошепки говорили люди.

Петро нічого не відповідав.

Він лише наказав залишити охорону біля складу.

Настала ніч.

Микита не міг заснути.

Раптом...

Зі складу почувся сильний удар.

Потім ще один.

Андрій одразу схопив автомат.

— Щось не так.

Усі вибігли надвір.

Ігор уже не відповідав.

Зате з-за дверей долинало глухе гарчання.

Дружина зробила крок уперед.

— Ігорю?

У відповідь — ще один удар.

Дерев'яні двері затріщали.

Максим заплакав.

— Тату!

Петро повільно підняв автомат.

— Відійдіть.

— Ні! — закричала дружина. — Він живий!

Зсередини почувся страшний удар.

Одна з дощок тріснула.

Крізь щілину показалася закривавлена рука.

Вона вже не була людською.

Пальці судомно дряпали дерево.

Петро заплющив очі лише на мить.

Потім тихо сказав:

— Пробач...

Пролунав один постріл.

Усе стихло.

Жінка впала на коліна.

Максим міцно обійняв її.

Микита стояв, не рухаючись.

Він зрозумів одну страшну річ.

Іноді правильне рішення виглядає найжорстокішим.

Андрій підійшов до нього.

— Запам'ятай цей день.

— Чому?

— Бо одного разу тобі теж доведеться зробити вибір.

І я сподіваюся...

Що ти не вагатимешся настільки довго.

Микита нічого не відповів.

Він дивився на зачинені двері складу.

І вперше подумав, що в новому світі жалість може коштувати життя десяткам людей.