Глава 20. Перший удар

Заражений мчав просто на Микиту.

Відстань між ними скорочувалася з кожною секундою.

Руки затремтіли.

У голові промайнуло лише одне:

«Я не встигну...»

— Микито! Не відступай! — крикнув батько.

Заражений уже простягнув руки.

Микита інстинктивно замахнувся.

Монтувалка зі свистом розсікла повітря.

Удар.

Метал глухо вдарив по голові зараженого.

Той похитнувся, але не впав.

— Ще!

Микита закричав і завдав другого удару.

Потім третього.

Лише після цього заражений нерухомо повалився на землю.

Запала тиша.

Микита стояв, важко дихаючи.

Монтувалка тремтіла в його руках.

Він дивився на тіло, не вірячи, що це зробив він.

— Молодець, — тихо сказав батько.

Микита нічого не відповів.

Його знудило.

Він відбіг убік і впав на коліна.

У шлунку майже нічого не було, але його все одно вивертало.

Батько поклав руку йому на плече.

— Це нормально.

— Я... я його...

— Він уже не був людиною.

Микита мовчав.

Він знав, що батько має рацію.

Але серце від цього не ставало легше.

Вони повернулися до хатини.

Мати одразу зрозуміла все без слів.

Вона просто обійняла сина.

— Я боявся...

— Це не соромно.

Андрій уважно подивився на Микиту.

— Страх не робить тебе слабким.

Слабким робить те, якщо ти дозволиш страху керувати тобою.

Микита запам'ятав ці слова.

Вони швидко зібрали речі.

Залишатися в хатині більше не можна було.

Потрібно було рухатися далі.

Через кілька годин вони вийшли на покинуту ґрунтову дорогу.

Обабіч стояли кинуті автомобілі.

Деякі були порожні.

В інших ще лежали речі.

Микита побачив дитячу іграшку посеред дороги.

Маленького плюшевого ведмедика.

Він мовчки підняв його.

— Чий він був... — тихо сказав він.

Ніхто не відповів.

Раптом Андрій різко підняв руку.

— Лягайте!

Усі миттєво впали на землю.

Попереду, приблизно за сто метрів, на дорогу виїхав бронетранспортер.

На ньому був український прапор.

Але щось було не так.

Машина зупинилася.

Із неї вийшли військові.

Один із них почав розмахувати руками.

— Допоможіть!

Він ледве тримався на ногах.

Наступної миті з відкритого люка бронетранспортера вискочив заражений.

Він миттєво накинувся на солдата.

Пролунав постріл.

Потім ще один.

А потім...

Усередині бронетранспортера почулися десятки ударів.

Наче щось із шаленою силою билося об металеві стінки зсередини.

Батько зблід.

— Назад...

— Чому?

— Там їх набагато більше, ніж ми бачимо...

І в цю ж мить двері бронетранспортера з гуркотом вилетіли назовні.