Глава 16. Перша ніч

Дощ почався несподівано.

Спочатку впало кілька великих крапель.

Потім небо ніби розірвалося.

За кілька хвилин ми промокли до нитки.

— Треба знайти укриття, — сказав батько.

Андрій ішов, тримаючись за поранене плече.

Його обличчя зблідло.

— Я витримаю...

— Замовкни, — відповів батько. — Побережи сили.

Ліс ставав дедалі темнішим.

Сонце вже майже сіло.

Попереду між деревами з'явився старий будинок.

Невелика лісова хатина.

Дах був цілий.

Вікна забиті дошками.

Двері прочинені.

— Стійте тут, — тихо сказав батько.

Він обережно підійшов до дверей.

Прислухався.

Тиша.

Повільно штовхнув двері прикладом рушниці.

Старі завіси голосно зарипіли.

Ми завмерли.

Нічого.

Батько зайшов усередину.

За хвилину почувся його голос.

— Чисто.

Ми швидко зайшли до хатини.

Усередині було холодно.

Старий дерев'яний стіл.

Дві лавки.

Піч.

Шафа без дверцят.

На підлозі лежали уламки скла.

Здавалося, тут уже давно нікого не було.

Василь зачинив двері.

Я допоміг Андрію сісти біля стіни.

Мама дістала аптечку.

— Дай подивлюся.

Вона обережно зняла пов'язку.

Рана виглядала погано.

Кров майже зупинилася, але плече сильно набрякло.

— Температура піднімається, — тихо сказала вона.

Андрій лише мовчки кивнув.

Батько тим часом оглядав будинок.

Раптом він відкрив стару комору.

— Ідіть сюди.

Ми підійшли.

На полицях стояли банки з консервацією.

Деякі вже зіпсувалися.

Але частина була цілою.

— Нам сьогодні пощастило, — усміхнулася мама вперше за багато днів.

Ми швидко розпалили піч.

У хатині стало тепліше.

Я сидів біля вогню й дивився, як полум'я повільно поглинає дрова.

Здавалося, що хоча б на одну ніч ми в безпеці.

Але ця думка швидко зникла.

Ззовні долинув глухий удар.

Усі завмерли.

Ще один.

Наче хтось штовхнув двері.

Батько мовчки взяв рушницю.

Андрій підняв автомат.

Навіть пораненим він був готовий стріляти.

Третій удар був сильнішим.

Дошки на дверях затріщали.

Я міцно стиснув монтувалку.

— Вони нас знайшли? — прошепотіла мама.

Батько повільно похитав головою.

— Ні...

Він уважно прислухався.

— Це лише одна людина.

І саме в цю мить почувся слабкий жіночий голос.

— Будь ласка...

Відчиніть...

У мене маленька дитина...

У хатині запала мертва тиша.

Батько подивився на всіх.

Ніхто не знав, чи за дверима справді стоїть жінка...

Чи це пастка.