Глава 15. Вогонь у лісі

Автоматна черга пролунала так близько, що всі інстинктивно пригнулися.

Військові миттєво зайняли позиції.

— Контакт зліва!

— До дерев!

— Не висовуйся!

Бронеавтомобіль повільно розвернувся, перекриваючи частину галявини.

Я бачив лише силуети між соснами.

Потім пролунало ще кілька пострілів.

— Це не заражені, — тихо сказав батько.

— Звідки знаєш?

— Люди не стріляють так один в одного без причини.

Василь обережно визирнув із-за дерева.

— Хтось напав на військових.

— Або військові на когось, — відповів батько.

Раптом із кущів вискочив молодий солдат.

Його каска злетіла з голови, автомат висів на ремені.

Він біг просто до лісу.

За ним пролунали крики.

— Стій!

— Кинь зброю!

Солдат навіть не озирнувся.

За мить із-за бронеавтомобіля вибігли двоє озброєних чоловіків.

На них була військова форма.

Але без шевронів.

Без розпізнавальних знаків.

— Це не наші... — тихо промовив батько.

Один із переслідувачів підняв автомат.

Черга прошила дерева поруч із солдатом.

Він упав.

— Треба допомогти! — прошепотів я.

Батько схопив мене за плече.

— Ні.

— Але його зараз уб'ють!

— Якщо зараз вискочимо, уб'ють і нас.

Я стиснув кулаки.

Уперше мені довелося стояти й нічого не робити.

Поранений солдат поповз до кущів.

Він був уже за кілька метрів від нас.

Наші погляди зустрілися.

Він побачив нас.

Але нічого не сказав.

Лише ледь помітно похитав головою.

Ніби просив...

Не видавати себе.

Переслідувачі пробігли повз.

Вони навіть не здогадувалися, що поранений сховався зовсім поруч.

Коли їхні кроки стихли, ми швидко підповзли до солдата.

Йому було років двадцять.

Куля зачепила плече.

Кров просочила рукав форми.

Батько дістав аптечку.

— Потерпи.

Солдат важко дихав.

— Вони... не військові...

— Хто вони?

— Дезертири...

Він із болем ковтнув повітря.

— Вони захопили нашу техніку... Забирають зброю... Паливо... Людей...

Він на мить замовк.

— Якщо побачите чорний бронеавтомобіль без номерів...

Не наближайтеся.

Батько швидко наклав пов'язку.

— Як тебе звати?

— Андрій...

Він спробував підвестися.

Я підтримав його.

Попереду ще було невідомо скільки небезпек.

Але тепер нас було вже п'ятеро.

І ніхто з нас навіть не здогадувався, що саме ця зустріч змінить майбутнє кожного.