Глава 12. Незнайомець

Ми завмерли.

Голос пролунав зовсім поруч.

— Допоможіть... Будь ласка...

Батько приклав палець до губ.

Я кивнув.

Ми мовчки прислухалися.

Знизу почувся кашель.

Потім знову:

— Є тут хтось?..

Батько повільно підняв рушницю й почав спускатися схилом.

Я йшов слідом, міцно стискаючи монтувалку.

Мама залишилася нагорі.

Яр був глибоким.

Схили заросли кущами, а на дні текла вузька смуга води. Пахло мокрою землею й прілим листям.

За кілька метрів ми побачили чоловіка.

Він сидів, притулившись до поваленого дерева.

На вигляд років п'ятдесят.

Брудна куртка, кількаденна щетина, закривавлена пов'язка на голові.

Побачивши нас, він повільно підняв руки.

— Не стріляйте...

Батько не опускав рушниці.

— Хто ти?

— Василь... Я з сусіднього села.

— Сам?

Чоловік опустив очі.

— Уже сам...

Кілька секунд стояла тиша.

— Що сталося?

Василь важко зітхнув.

— Ми виїжджали трьома машинами. Думали, прорвемося до Луцька. Але на трасі почалася паніка. Люди кидали автомобілі, хтось відкрив стрілянину... Потім з лісу вибігли заражені.

Його голос затремтів.

— Дружину вкусили... Сина теж...

Він замовк.

Я не став питати, що було далі.

І так усе було зрозуміло.

Батько трохи опустив рушницю.

— Тебе кусали?

— Ні.

— Покажи руки.

Василь мовчки закотив рукави.

Подряпини.

Синці.

Але слідів укусу не було.

Батько ще кілька секунд уважно дивився на нього.

Потім кивнув.

— Добре.

Я простягнув чоловікові пляшку води.

Він зробив кілька ковтків.

— Дякую...

Раптом зверху почувся тріск гілок.

Мама тихо покликала:

— Сашо...

Батько миттєво озирнувся.

— Що там?

— На дорозі люди...

Ми швидко вибралися нагору.

Між деревами було видно чотирьох озброєних чоловіків.

Вони повільно йшли вздовж дороги, уважно оглядаючи покинуті автомобілі.

Один із них показав на наш пікап, що залишився біля мосту.

— Тут точно хтось був.

— Шукайте.

Вони розділилися.

Один із чоловіків рушив просто в бік яру.

Батько тихо прошепотів:

— Не рухайтеся.

Я міцніше стиснув монтувалку.

Незнайомець затамував подих.

Кроки ставали дедалі ближчими.

І тоді я почув звук, який змусив мене похолонути.

Хтось почав повільно спускатися в яр.