Глава 10. Міст

Лісова дорога вивела нас до старого бетонного мосту через невелику річку.

Батько зменшив швидкість.

— Дивно...

— Що?

— Тут завжди багато машин. Сьогодні — жодної.

Я подивився вперед.

Міст був порожній.

Надто порожній.

Навіть птахів не було.

Ми повільно виїхали на бетонні плити.

Колеса глухо стукали на стиках.

Я дивився вниз, на темну воду.

Раптом почувся шум двигуна.

Позаду.

Чорний позашляховик мчав прямо на нас.

— Тату!

Батько глянув у дзеркало.

— Тримайтеся!

Він різко звернув убік, пропускаючи автомобіль.

Позашляховик із вереском загальмував просто посеред мосту.

Із нього вискочили троє чоловіків.

У руках одного був карабін, у другого — мисливська рушниця, третій тримав сокиру.

— Глуши двигун! — крикнув чоловік із карабіном.

Батько не ворухнувся.

— Ми не шукаємо проблем, — спокійно сказав він.

— А ми шукаємо їжу, пальне і машину.

Чоловік усміхнувся.

— І, здається, ми щойно все це знайшли.

Я відчув, як серце почало битися швидше.

Батько ледь помітно подивився на мене.

Я зрозумів цей погляд.

Не рухатися.

Не провокувати.

— Виходьте по одному.

Повільно.

Ми мовчки відчинили двері.

Мама вийшла першою.

Я — за нею.

Один із нападників одразу підійшов до кузова.

— Тут повно консервів!

— Я ж казав, сьогодні нам пощастить.

Чоловік із карабіном наставив зброю на батька.

— Ключі.

Батько мовчки дістав їх із кишені.

На мить мені здалося, що він справді збирається віддати машину.

Та раптом у лісі пролунав дикий крик.

Усі завмерли.

Потім ще один.

І ще.

Нападники нервово озирнулися.

— Це що за...

Із заростей вибігла жінка.

Її одяг був розірваний, руки вкриті кров'ю.

Вона бігла просто до мосту.

— Допоможіть! — закричала вона.

Чоловік із карабіном опустив зброю.

— Стій! Не підходь!

Жінка не слухала.

За нею з лісу вибігли ще троє.

Потім ще двоє.

А за ними...

Десятки.

Вони не бігли, як люди.

Вони мчали, падаючи, підводячись і знову кидаючись уперед.

— Заражені! — закричав батько.

На мосту почався хаос.

Один із нападників відкрив вогонь.

Постріли гучною луною прокотилися над річкою.

Перший заражений упав.

Другий — теж.

Але інші навіть не зупинилися.

Вони були вже зовсім близько.

І я зрозумів, що за кілька секунд міст перетвориться на смертельну пастку.