Глава 8. Покинута вантажівка

Батько натиснув на гальма.

Пікап зупинився за кілька десятків метрів від військової вантажівки.

Двигун затих.

У лісі одразу стало моторошно тихо.

— Не виходьте, — сказав батько, уважно вдивляючись уперед.

Вантажівка стояла навскіс, ніби водій різко звернув із дороги. Ліві дверцята були відчинені. На землі валявся військовий кашкет.

— Може, вони просто поїхали іншою машиною? — тихо припустила мама.

Батько похитав головою.

— Зброю так не залишають.

Він узяв рушницю й обережно вийшов із машини.

— Я з тобою, — сказав я.

— Ні.

— Якщо щось станеться, ти сам не впораєшся.

Батько кілька секунд дивився на мене.

Потім простягнув довгу металеву монтувалку, що лежала в кузові.

— Добре. Але робиш тільки те, що я скажу.

Я міцно стиснув її в руках.

Ми повільно рушили вперед.

Кожен крок здавався надто гучним.

Біля вантажівки лежав рюкзак. Поруч — розсипані сухпайки, пляшка води й коробка з набоями.

Я завмер.

— Тату...

Він уже теж побачив.

На дверцятах темніли широкі смуги засохлої крові.

Батько зазирнув у кабіну.

Порожньо.

Ключі досі стирчали в замку запалювання.

— Дивно...

Раптом із лісу почувся хрускіт.

Ми різко обернулися.

Між деревами майнула людська постать.

— Гей! — гукнув батько. — Хто там?

Жодної відповіді.

Постать зникла.

Ми мовчки переглянулися.

— Забираємо тільки найнеобхідніше і йдемо, — тихо сказав батько.

У кузові вантажівки залишилися кілька ящиків із водою, медичні набори, ковдри та консерви.

Батько швидко переніс частину запасів до пікапа.

Я вже хотів закрити двері кузова, коли почув слабкий стогін.

Він долинав із-за вантажівки.

— Тату...

Ми повільно обійшли машину.

На землі лежав молодий солдат.

Його форма була розірвана, обличчя — бліде.

Він ледве дихав.

— Допоможіть...

Я кинувся вперед.

Але батько різко схопив мене за плече.

— Стій.

— Він же живий!

Батько мовчки дивився на солдата.

Потім його погляд опустився нижче.

На правій нозі військового чітко виднілися сліди людських зубів.

Солдат теж зрозумів, куди дивиться батько.

Його очі наповнилися страхом.

— Будь ласка... не залишайте мене...

Я відчув, як усе всередині стислося.

Батько міцніше стиснув рушницю.

І вперше в житті я побачив, що навіть він не знає, яке рішення буде правильним.