Глава 2. Перші тривожні сигнали

Наступного ранку мене розбудив не будильник.

Десь далеко, зі сторони районного центру, безперервно вили сирени. Вони не замовкали вже кілька хвилин.

Я схопив телефон.

7:12.

Мережа ще працювала. Повідомлення сипалися одне за одним.

«Не виходьте з дому.»

«У Луцьку перекрито кілька вулиць.»

«Поліція просить не наближатися до агресивних людей.»

Під кожною новиною були сотні коментарів.

Хтось писав, що це масові заворушення.

Хтось — що невідомий вірус.

Інші сміялися, називаючи все постановкою.

Я відкрив відео, яке швидко набирало перегляди.

Чоловік у брудному одязі біг просто посеред дороги. За ним їхала поліцейська машина.

Коли авто зупинилося, двоє поліцейських вискочили назовні.

— Стояти!

Чоловік навіть не озирнувся.

Один із поліцейських наздогнав його й схопив за плече.

Наступної миті той різко розвернувся і кинувся на нього.

Відео обірвалося.

Я мовчки відклав телефон.

Усередині з'явилося дивне відчуття. Ніби все це було неправильним.

— Іди снідати! — почувся голос мами.

За столом ніхто майже не розмовляв.

Батько постійно дивився новини по телевізору.

На екрані ведуча намагалася говорити спокійно, але її голос тремтів.

— ...громадян просять без нагальної потреби не залишати свої домівки...

Раптом екран сіпнувся.

Звук зник.

За кілька секунд трансляція повністю обірвалася.

— От халепа... — тихо сказав батько.

Я вийшов надвір.

На вулиці було незвично тихо.

Не було чути дитячого сміху.

Сусіди не працювали на городах.

Навіть собаки майже не гавкали.

Лише вітер хитав гілки старих дерев.

У цей момент дорогою повільно проїхала військова вантажівка.

За нею — ще одна.

Солдати сиділи мовчки, міцно стискаючи автомати.

Ніхто не дивився в наш бік.

Вони поспішали кудись далі.

Я проводжав колону поглядом, поки вона не зникла за поворотом.

— Це вже не схоже на звичайну тривогу... — прошепотів я.

Телефон знову завібрував.

Повідомлення було лише з двох слів.

«Вони вже тут.»

Без підпису.

Без номера.

Я перечитав його ще раз.

І саме в цю мить з боку сусідньої вулиці пролунав несамовитий людський крик.