Глава 7. Работорговці

Після бійки з найманцями Золотого Кільця, я зрозуміла що вони були в Ріо не тільки по мою душу. В свідомості їх ватажка я знайшла багато цікавого - викрадення, досліди, тортури й інша бридота, в самому серці Бразилії. Схоже, їх винайняла якась організація для захисту свого логістичного об’єкту, куди регулярно приїзжали і виїзжали вантажівки, але вони зірвались зі свого завдання, помітивши у Ріо мене. 

Декілька годин стежачи за входом, я раптом відчула щось… Це був біль, страх і смерть. Чорт забирай.. 

Швидко зосередившись на цих відчуттях, я постаралась заглибитись у них і раптом в мої ніздрі вдарив різкий запах крові, аконіту та металу. Відкривши очі, я роззирнулась чужими очима навколо, і побачила, що сиджу в клітці. На моєму тілі були синці, сліди крові та ін’єкцій, від яких дуже, бляха, знайомим серпанком тягнулись сліди аконітових вен.

“Хто це..? Хто ти така..?”-  раптом почувся в моїй голові, на диво знайомий, голос. 

“Я допоможу тобі та іншим вибратись.” - тихо відповіла я, вкладаючи в голос ментальний наказ для заспокоєння дівчини. 

“Будь ласка.. допоможи.. “ - тихо відповіла вона.

“Так, так, я…” - я спробувала знову її заспокоїти, але мене вмить викинуло з її свідомості неймовірно сильною хвилею.

“ДОПОМОЖИ” - ледь не наказом прокричала дівчина, оглушуючи мене і змушуючи відступити від її свідомості. 

Закашлявшись, я відкрила очі. Я знову сиджу на даху сусідньої будівлі. Чорт, вона сильна.. дуже сильна. І голос знайомий. 

Швидко втерши носа, з його пішла кров від викиду сили дівчини, менш ніж за хвилину я вже стояла біля чорного входа в будівлю. 

Зсередини це місце виглядає як натуральне лігво работорговців, проте вони всього лиш люди. Тихо зачищаючи охорону один за одним, я вже пройшла до внутрішніх приміщень, де стояли ті самі клітки. Шукаючи очима ту саму, мене раптом збив сигнал тривоги. 

Чорт забирай! Якого біса?! Я зачистила те крило, камери заглушила, як вони дізнались що я тут?! 

Миттю зчинився галас і паніка. В кімнату з клітками почала вбігати охорона з дивними нашивками на броні. Бляха, не можна щоб хтось з дівчат у клітках постраждав. 

Вже збираючись вихопити зброю, я раптом побачила, як охорону відкидають у стіни, кидають на підлогу та збивають з ніг. Не зволікаючи, і подякувавши долі за її подарунок, я швидко почала звільняти дівчатз кліток. Виводячи їх через зачищене крило будівлі, я раптом впізнала одну з дівчат. Це Марі Фого. Допомагаючи їй вибратись з клітки, я ще раз озирнулась на тінь, яка неслась поміж ворогів. Бляха, то галас зчинила не я. Це були інші Фого, які прийшли по сестру. 

Підтримуючи Марі, оскільки та ледве тримається на ногах, я повела її до виходу.

Раптом з-за рогу на нас вийшов один із бандитів, схопивши Марі за плече, але я ударом різко відкинула його, не помітивши в руці пістолет. Почувся постріл і в мене підкосилися ноги. Марі швидко присіла біля мене, намагаючись зупинити кров.

— Іди. - прогарчала я дівчині.

— Я тебе не кину. - пробелькотіла вона.

Мої очі спалахнули вогнем і я встала, глухо загарчавши. Миттю опинившись біля чоловіка я одним рухом розірвала йому горло. Марі ошелешено дивилася на мене і я була рада, що моє обличчя приховано під маскою.

— Ходімо. - я допомогла їй підвестися і повела на вихід.

Пройшовши повз мою машину, я повела дівчину далі, до машин Фого. Там стояло кілька людей зі зброєю в руках. Побачивши нас вони скинули зброю і наказали зупинитися, але помітивши мій закривавлений бік і впізнавши Марі, підбігли ближче. Один підхопив дівчину на руки, двоє інших лишилися біля мене.

— Пустіть мене до неї .. - тихо сказала я.

— Стій тут. - гаркнув на мене один із чоловіків.

— Щось не так.. – тихо сказала я. - Вона не регенерує.. - я уважно стежила як дівчину саджають у машину, а хтось сідає на водійське сидіння.

— Що тут відбувається? - спитав чоловік, що вибіг, і я, беззаперечно, впізнала в ньому Азраеля. Він глянув на мене і побачив рану на боці. – Хто це?

— Вона допомогла Марі вибратися. – відповів йому інший.

— Проведіть мене до неї.. або вона скоро помре.. - сказала я.

— Ти погрожуєш моїй сестрі?! - прогарчав чоловік, підійшовши впритул, після чого віддав наказ команді увезти їх сестру.

— Я хочу її врятувати. – серйозно відповіла я. - Вона поранена.

Ел обернувся на від’їзжаючу машину і я скрушно зітхнула.

— Ідіоти.. Що ж, тоді мені вже час. - я сумно посміхнулася і зробила різкий удар ногою в живіт чоловіка. Вирвавшись я ухилилася від одного з хлопців і перелетіла через другого, перш ніж зірватися на біг у бік моєї машини.

Встигнувши застрибнути на переднє сидіння, я завела машину і вдарила по газах. Вважаю за краще сьогодні утриматися від допитів.

Доїхавши до готелю, я припаркувалася в провулку і залізла в свій номер пожежними сходами. Скинувши з себе спорядження і розпустивши волосся, я попрямувала в душ. Вода.. як я скучила за водою.. Потрібно буде заглянути до Ілара, випити чаю. Я засміялася, згадавши, як усі в замку Гідр здивувалися, коли я приготувала чай. "Закипіле озеро з листям." - скривившись, сказали вони, чим викликали в мені регіт.

Змивши піт і кров, як свою, так і ворогів, я загорнулася в м'який рушник і вийшла з ванни.