Глава 5. Друге побачення

Я знала, що зустріч не випадкова. Але я не впевнена в тому, що бачила вчора.. У моєму житті так багато людей з палаючими очима, що я могла переплутати ті відблиски.

Виходячи з води, я вирішила все ж таки відпочити і погуляти містом, тим паче що мені потрібно було ще купити фарби і зробити костюм. До початку карнавалу залишались лічені дні, і плани на нього були грандіозні. Повернувшись до шезлонгу, я помітила, що людей на пляжі побільшало. Одягнувшись, я попрямувала до улюбленого ресторану неподалік, щоб поснідати.

Зайнявши столик і мило посміхнувшись офіціанту, я зробила замовлення і відкинулася на дивані, відпивши кави.

— Дозволиш скласти тобі компанію? - почула я ліворуч від себе і обернувшись побачила Ела.

— Не думала, що ти знайдеш мене так швидко. – я посміхнулася. - Сідай.

Сівши навпроти, хлопець теж зробив замовлення.

— Розкажеш мені, що вчора сталося? - запитав він мене, поки я намагалася не дивитися на нього.

— А ти? – я хмикнула. - Ви сім'я, чи все-таки якась банда?

— Не можу сказати, що банда.. – почав хлопець.

— Так би відповів будь-який член банди. - засміялася я. - Ви хоч трупи прибрали, чи мені чекати копів у номері готелю?

— Бандити поки що на допиті. - відповів Азраель, блиснувши на мене очима.

— Ел, сонце, я не дурна і бачу, коли ти брешеш. – я посміхнулася.

— Чому ти вчора назвала мене “Азуріан”? - раптом спитав чоловік, подавшись уперед.

— Хм.. Не пам'ятаю такого.. - я насупилась. 

Чорт, не могла ж я так накосячити!

— Мммм .. Ну як скажеш .. - усміхнувся хлопець і відкинувся назад на спинку дивана, уважно розглядаючи мене.

Нам принесли їжу і ми заходилися снідати.

— Може нам варто вдягнути на карнавал парні костюми? - раптом запитав Ел, від чого я поперхнулася. - Ну, ми ж підемо разом.

— Кхмм. І які пропозиції? - я витерла обличчя серветкою.

— Що тобі більше подобається, традиційні з пір'ям, чи.. тематичні? - з небезпечною усмішкою спитав хлопець.

— Тематичні – це у стилі Супер Маріо? - запитала я і тут вже поперхнувся Ел.

— А ти збоченка! - вигукнув він, так що на нас обернулися сусідні столики, а я засміялася.

— У нас тільки друге побачення, тож тобі ще рано судити! - сміючись сказала я.

— То це побачення? – Ел здивовано підняв одну брову.

— Ти проти? - так само здивовано подивилася на нього я, підводячись.

— Ні, звісно ні! - вигукнув хлопець, схопившись і задивившись на мене. - Чорт, яка ти гарна…

— Дякую. - я посміхнулася, після чого повернулася до кухні. - Бувай, Паскаль! До завтра! - крикнула я і пішла до виходу.

— Бувай, Кіро! - почулося з кухні, а Ел, здивовано дивлячись на це, поспішив слідом.

— А нам не треба заплатити? - спитав у мене пошепки хлопець.

— Паскаль не бере з мене грошей. Ми давно знайомі. - сміючись відповіла я. - Ти за кермом, поїхали гуляти. - я кинула хлопцеві ключі від своєї машини, які той спіймав на льоту.

— Хочеш кудись конкретно? - запитав мене Ел, сідаючи за кермо.

— Відвези мене до свого улюбленого місця в місті. - усміхнувшись відповіла я, включаючи музику.

Ми з Елом гуляли та балакали весь день. Увечері, сидячи на вершині гори Корковадо, на висоті 710 метрів над океаном, я дивилася в далечінь на захід сонця. Позіхнувши, я поклала голову на плече Елу, від чого той застиг, боячись поворухнутися, щоб не відлякати мене.

— Твоя сім'я бере участь у карнавалі? – тихо запитала я.

— Так, ми маємо найбільшу платформу з піротехнікою, ми почесні гості. - так само тихо відповів хлопець, гладячи мене по волоссю. - Слухай, ти сьогодні спала?

— Ні. - відповіла я, знову позіхнувши.

— Кіра, айяйяй.. - усміхнувся хлопець. - Як тебе везти танцювати, якщо ти спати хочеш?

— Ми поїдемо танцювати? - я одразу схопилася, посміхаючись дивлячись на хлопця.

— А ти хочеш танцювати зі мною, чи з тим офіціантом, якому ти посміхалась в ресторані? – посміхнувся хлопець.

— Власний, значить? - усміхнулася я, намагаючись відкинути думку, що важко йому прийдеться, коли він дізнається про інших моїх шайнаре, і підійшовши ближче та обійнявши хлопця за шию. - Коли я з тобою – я тільки з тобою.

Подавшись вперед, я поцілувала хлопця, на що він підхопив мене на руки і поцілував у відповідь, міцно притиснувши до себе.

— Поїхали на танці? - з усмішкою запитала я, відірвавшись від поцілунку.

— А може краще в твій готель... — він притис мене міцніше, знову поцілувавши, але я вирвалася, вкусивши його за губу. - Ай!

— Спершу на танці! - засміялася я.

— Відшльопати б тебе! - хижо посміхнувся хлопець, пильно дивлячись на мене.

— Встигнеш! Сам про танці заговорив! – я побігла до машини.

Танцюючи з Азраелем, я вперше відчула, як час розчиняється у рухах. Світло ліхтариків мерехтіло, створюючи на його обличчі гру тіней, що робила його погляд ще більш загадковим. Його рука, тепла і сильна, тримала мене впевнено, наче обіцяючи, що в цьому танці я можу довіритись йому цілком.

Музика, сповнена пристрасті й ритму, накривала нас хвилями, і кожен крок був ідеальним відображенням наступного. Ми рухались як єдине ціле: мої босі ноги ковзали по дерев'яній підлозі, а його рухи були стрімкими, але плавними, наче він вів невидиму мелодію у своїй голові. Його пальці ледь помітно тремтіли, коли торкались мого зап'ястя, а я відчувала, як моє серце завмирає на мить, кожного разу, коли наші погляди зустрічалися.

Азраель повертав мене у вишуканих піруетах, і моє волосся розліталось, немов іскри, у світлі ліхтарів. Я відчувала тепло його долоні на моїй спині — не настирливе, а захищаюче, як у справжнього партнера. Коли він нахилив мене у фінальному русі, моє дихання збилося, а погляд піднявся до його обличчя, окресленого м'яким світлом. У його очах світився якийсь невимовний сум, але водночас — надія, яку він, здається, передавав мені через кожен дотик.