Глава 4. Треба подумати

Сидячи в номері готелю, я перевіряла записи з комунікатора найманців. Зв'язавшись з Рексаром, я передала йому всі дані і попередила, щоб хлопці були напоготові. Виглянувши у вікно я зрозуміла, що вже світає, а спати зовсім не хотілося, тож переодягнувшись у купальник і легку сукню я пішла на пляж.

Людей на пляжі було небагато, кілька закоханих парочок, що зустрічають світанок, якісь люди спали на піску, парочка купалися.

Скинувши з себе сукню на шезлонг і залишившись тільки в білому купальнику бікіні, я пішла до води. Теплий океан пестив мою шкіру, і я заходила все далі у воду. Нирнувши, я швидко попливла до поглиблення і спустилася на дно затоки. Луска на моїй шкірі відблисками грала в променях сонця.

Мені треба було подумати.

"Елар?" - спробувала зв'язатися я з відьмаком.

"Кіра, третя години ночі, чого тобі?" - невдоволено пролунав голос відьмака в моїй голові.

“Чому куди б я не йшла – скрізь знаходжу різні види? Наче мене до них притягує.” - задала я питання, що мучило мене.

"Не тебе до них притягує, мала." - голос відьмака і справді звучав сонно. - “А їх до тебе. Первородні не просто камінці заряджали, біля них усі види ставали сильнішими.”

"Тобто я для них щось на зразок адреналіну?" - насупилась я.

“Не зовсім. Уяви, що ти не пила води дуже довго. Спочатку це день, потім тиждень, потім рік, десятиліття, століття. Тисячі років. І ось через кілька тисяч років, коли ти вже забула смак води, ти ослабла без неї, але забула що таке, бути сильною - тобі дають один ковток. Теж саме і з тобою. Своєю енергією ти даєш усім видам сили, від яких ті були відрізані поколіннями. Вони чують твою силу як дзюрчання струмка за сотні кілометрів і тягнуться до тебе. Тому тебе й важко відпускати. Поряд з тобою ми – це знову ми, повноцінні.” - сказав чоловік.

"Вау.." - тільки і відповіла я. - "Дякую, Еларе."

"Кого ти там уже зустріла?" - я відчула як чоловік посміхнувся.

"Поки не знаю.. Але збираюся з'ясувати." - відповіла я.

"Я в тобі не сумнівався!" – засміявся відьмак. - "Маякни, коли тебе треба буде рятувати."

"Домовилися." - усміхнулася я і розірвала зв'язок.