Попіл і сосна
Відлуння через кордон
Минуло три довгих місяці. Маркіян закінчив роботу над тією самою стільницею. Вона вийшла дивною, майже містичною: світле дерево з глибокими темними інкрустаціями на місцях колишніх опіків, які тепер, під шаром воску, нагадували розсип зірок на нічному небі. Коли він наносив фінальний шар, дбайливо розтираючи віск вовняною ганчіркою, на старому кнопковому телефоні, що лежав на запиленому підвіконні, пискнуло повідомлення.
Маркіян не поспішаючи витер руки й відкрив його. На екрані з'явилася фотографія. Яскраве сонце, білі стіни якоїсь невеликої художньої студії десь на околиці Кракова. В центрі — Олена. Вона була в робочому фартуху, забрудненому фарбою та клеєм, з обличчям, на якому нарешті оселився не спокій, а напружена зосередженість живої людини, яка творить. Вона тримала в руках шматок необробленого дерева.
Текст був коротким і прозорим, як чиста вода: «Я нарешті знайшла свої координати, Маркіяне. Дякую, що вчасно і боляче зняли з мене попіл. Замовлення на стіл у силі — він буде серцем мого нового місця. Я готова до його текстури».
Маркіян ледь помітно всміхнувся, сховав телефон у глибоку кишеню фартуха і знову взяв у руки долото. За дверима майстерні вже почулися кроки нового гостя — важкі, невпевнені кроки людини, яка принесла свій хаос на судження тиші та дерева.
Відредаговано: 23.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
