Арка-1 розділ 1- Сон

М’яко. І тепло.Я спокійно відкриваю очі, хоч ще і темно, але сонце повільно, наче омиває мене своєю м’якістю, сходить з-за горизонту. Я швиденько вибігаю зі своєї кімнати, усміхаючись та чим дуж біжу на кухню. Я з грюком відкриваю двері в різні боки, і уся сім’я, дивлячись на мене, через секунду заливається сміхом. На мене дивилися чотири пари очей: батькові, материні, старшої сестри та моєї маленької сестрички, яка до речі не сміялася, а просто їла кашу.

Я надув свої щоки, хоча вони й мали за що насміхатися надімною: я був напівсонним, з невмитим обличчям та нерозчесаним волоссям, яке стирчало в різні боки, мов бур’яни після бурі. Чуб розходився у всі сторони, показуючи нашу родову мітку у мене на лобі- чорну зірку, у кожного члена нашої родини вона різна, у мене – чотирикутна.Все ж я почекав поки вони перестануть хихотіти, особливо батько й сестра, бо мама в це час уже знову підносила ложку з кашою до рота моєї молодшенької, я завжди дивувався як у неї стільки влазить. Але не суть.

— Добрий ранок, мамо, батьку та нуно,— бурмочу я, сідаючи на подушку біля Нуни та тягну руки до волосся, щоб зробити хоч наполовину людський вигляд. — І тобі раночку, сонько)— відізвалася нуна, доївши вже 3 миску смаженого рису. До речі, у нуни п’ятикутна зірка, по ліву сторону шиї. — Як тобі спалося, Лазуре?— з усмішкою спитала мене мати, навіть не дивлячись в мою сторону, продовжуючи годувати меншу. Хоч вона і не була вихідкою з нашого роду, вона отримала мітку в день одруження на батьку, вона у неї знаходиться на щиколотці та має 6 кутів. — Та добре, мамо— відповів я, нарешті втихомиривши своє неслухняне волосся, згадуючи схід сонця. Нарешті я взяв палички і почав їсти. — А сьогодні ж у тебе урок каліграфії, так? — мама нахилила голову, дивлячись на мене з-під довгого, білого волосся. — Ага, вчитель Коґі сказав, що той, хто найкраще напише ієрогліф”мрія”, той отримає талісман. — Я розмріявся, аж губи трохи потяглися в посмішку. — Ну-ну, тримайся, а то вже твої завдання не так просто писати, — батько засміявся, його голос був твердий, як завжди. Здається, його життєвий досвід військового не давав йому спокою навіть за сніданком. У його погляді завжди була готовність до боротьби, навіть коли він просто сидів за столом. В його очах була завжди ця незмінна пристрасть до життя, навіть у найменших речах, навіть у звичайному сніданку.А от він мав семикутну зірку на правій долоні, з тильної сторони. Його темно-синє волосся завжди було зав’язане ззаду у невеликий пучок. Дивлячись на його волосся я невимушено дивився і на своє блакитне волосся у відображенні озера, коли йшов до вчителя Коґі.

Нарешті усі поснідали, слуги прибирали брудний посуд, а ми усі поволі пішли займатися своїми справами: батько і нуна на тренувальний плац, мама і Аой пішли на прогулянку в сад, а я спочатку пішов до себе в кімнату за книгами, і спокійно, не поспішаючи пішов до класу, часу ще було вдосталь тому я подумав, що зможу ще трохи подивитися в озеро… От я знову сиджу на уроці і уважно слухаю вчителя Коґі. Він розповідає нам легенду про Орікамі( Танака та Оріру):

—”У Японії існує одна з найвідоміших легенд, що пояснює виникнення святкування Танабати — фестивалю зірок.(7 липня). Колись давно, на небесах, жили двоє богів: бог-річка Танаба (Орікамі, бог-коваль, відповідальний за нитки) і богиня ткацтва —Оріру. Вони закохалися один в одного, але через сурові правила, що існували на небесах, вони не могли бути разом. Оріру була такою працьовитою, що тікала від будь-яких спокус, присвячуючи себе роботі. Але їхнє кохання було настільки сильним, що боги погодилися дозволити їм зустрічатися тільки раз на рік, в певну ніч. Це був той самий час, коли на небесах з’являються дві зірки, які вказують на місце їхнього щорічного побачення. Їхніми зірками стали Альтаїр та Вега. Якби не одна важлива умова: якщо Танаба та Оріру не зможуть зустрітися, Оріру залишиться на небесах вічно, а Танаба опиниться в потоці, що назавжди буде тягнути його вниз. Ось чому на Танабаті завжди з’являється небесний міст — неіснуючий міст, що об’єднує їхні зірки. Проте є одна проблема: якщо в ніч їхнього побачення йде дощ, зірки, які з’єднують двох закоханих, не можуть бути видимі і їхнє з’єднання знову стає неможливим. З цієї легенди виникло святкування Танабати, коли люди пишуть свої бажання на шматках паперу (танзаку) та вішають їх на бамбукові гілки. Вони вірять, що це допоможе здійснити бажання та покращити їхнє життя, а також нагадає про важливість любові та надії. Ця легенда має глибокий зміст: вона нагадує про терпіння, необхідне для досягнення бажаного, і про те, що навіть в найтемніші часи на небі є світло, що веде до здійснення мрій.”— нарешті закінчив учитель.

—” Й дісно вражаюча легенда…”— думав Лазур, з поглядом, що горів від захоплення. Після уроку каліграфії Лазур вийшов з класу, щоб одразу піти в інший, часу було мало, повертатися в кімнату і йти назад було довго, тому він узяв потрібні книги з собою зарання. Клас мистецтв знаходився біля тренувального плацу, і проходячи мимо цих великих, білих стін можна було почути, як за ними займалися солдати, і як сильно батько їх ганяв.Ще були часто чутні крики нуни, яка як завжди усіх перемагала й казала підніматися за будь-яку ціну. Від цих криків мені було трохи шкода тих солдат.

Але цього разу там було якось тихо. Дивне, ні, скоріше неприємне відчуття тривоги закрадалося десь всередині мене. Я не придумавши іншого способу, подумавши, що загляну туди одним оком, можливо тренування закінчилося раніше? Або просто усі кудись відправилися. Я підійшов ближче до дверей, і тихенько прикрив скрипучі двері на плац, просунувши крізь них голову я побачив там тільки нуну. Цікаво з чого б це вона така тиха? Останній раз, коли я бачив її такою тихою- це тоді, коли батько заборонив їй їхати на поле бою за те, що вона зривала уроки. Але цього раз це було щось інше…Вона стояла непорушно, мов камінь, у повній тишині і дивилася кудись вглиб горизонту, і єдине що можна було почути- це шелест вітру, який ніс опалі листочки чимдуж далі, ніби хотів показати що осінь вже підходить. Я пройшов вглиб плацу, обійшов стадіон,яким батькові солдати бігали і вдень і вночі, та встав ззаду нуни.