37 Карина

Я не розчула, про що вони говорили, але мова тіла Фуада мені не сподобалася. Хлопчисько хотів змусити Надіна страждати. Це мені було зрозуміло. Він стрімко рушив на принца з піднятим палашем. Я поморщилася і спробувала відвернутися, але не змогла. Дзенькіт металу розносився в післяполудневому повітрі. Надін відбив удар і рушив в інший бік.

Протягом наступних хвилин мені вдалося розслабитися. Фуада переповнювала злість, і це зробило його незграбним. Надін же бився більш правильно. Він рухався граціозно, майже танцюючи. Я одразу збагнула, що Надін хотів радше втомити пацана, ніж поранити.

- Надін може зберегти йому життя, адже так? - запитала я Юсру.

- Якщо Фуад попросить пощади, - голос пролунав невпевнено, - але він сповнений рішучості.

- Поки Надін його не зачепив. Але ж він тільки поранить Фуада. Я просто в цьому впевнена. Він не хоче його вбивати.

- З чого ти взяла?

- Знаю.

Сутичка тривала. Нехай я і не отримувала задоволення від споглядання спрямованого в бік Надіна палаша, я бачила, що він бився куди краще, ніж Фуад. У хлопчиська просто не було шансів. Я навіть змогла оцінити футболку Надіна без рукавів, схожу на кімоно, що оголювала його вражаючі м'язи на руках. Пізніше я попросю його продефілювати в ній, немов подіумом. А потім я її зірву...

Ні. Цього ніколи не станеться. Після сутички я поїду. Я просто не могла тут залишитися. Його пропозиція звучала спокусливо, але я не стану заганяти себе в пастку, в якій бажання серця здійсняться лише частково Спочатку все буде чудово, а потім моє серце зів'яне і зупиниться. Адже...

Фуад упустив палаш. Глядачі повскакували з місць. Юсра раділа від захвату, але я знала: щось тут було зовсім не так. Я нутром це відчувала і прокричала Надіну, щоб він був обережний.

Навряд чи він міг розчути мій голос серед тисячі інших.

Надін повівся шляхетно й опустив свій палаш, дозволяючи Фуаду підняти зброю, що впала. Пацан нахилився, але замість того, щоб підняти палаш, витягнув із чобота ніж і встромив його в ногу Надіна.

- А це дозволено?! - пронизливо прокричала я.

- Ні. Але й переживати тут нема про що. Усього лише маленький поріз. Крові майже не буде.

- Річ не в цьому! - відповіла я, не розуміючи, звідки їй це точно відомо. У голові крутилася одна єдина думка: "Це добре не закінчиться, Фуад усе спланував".

- Небезпечний не поріз, а те, що на лезі ножа.

Надін, упустивши палаш, упав на коліна ще до того, як я вибігла на поле битви через напіврозкриті двері. Фуад схопив палаш і підняв його над головою, явно приготувавшись позбавити противника життя.

- Ні! - прокричала я на бігу. - Зупинися! Ти не можеш... Я жертва.

Фуад уставився на мене. В очах плескався сказ, обличчя зблідло.

- Забирайся звідси, жінко! Тобі тут нічого робити.

Я чула, як інші люди метушилися за моєю спиною. Я мало не спіткнулася на чортових підборах, але втримала рівновагу і стала між Фуадом і Надіном.

- Я жертва, - прокричала я Фуаду в обличчя. - Це мене... мене ти маєш убити. Такий закон. - я повернулася і побачила чоловіків, що схилилися над Надіном. - Думаю, на лезі ножа щось було. Напевно, це отрута, - сказала я. - Найімовірніше, вона швидкодіюча, тому можна запізнитися.

Заїд, важко дихаючи, поспішив до нас. Він нагнувся, узяв ніж і, понюхавши лезо, подивився на Фуада.

- Нечесна помста безглузда, малюк.

- Мертвий він і в Африці мертвий, - сердито вимовив Фуад.

Я вліпила йому ляпаса.

- Ти зовсім з глузду з'їхав?! Ганьба твого батька продовжується в тобі.

На обличчі Фуада читалося потрясіння.

- Хочеш померти замість нього? Я це влаштую.

- Чудово! - прокричала я у відповідь. - Давай! Убий мене! Проколи мене наскрізь! І що далі? Твій батько так і залишиться в могилі. Його вбив хлопчик, якого він узяв у заручники. Хлопчик набагато молодший за тебе, Фуаде. Ти коли-небудь про це замислювався? Надін був усього лише дитиною. Невже ти вважаєш, що він хотів заподіяти шкоду твоєму батькові? У нього просто не було вибору, а в тебе він є. У тебе хоча б була можливість чесно битися. А це більше, ніж твій батько дав Надіну. І більше, ніж дав Надіну ти.

- Заткнися! - зажадав Фуад. - Негайно замовкни!