35 Каріна

Я почекала, поки не переконалася, що Надін пішов, і вирушила до Юсри.

- Ти так і будеш у цьому одязі? - запитала літня жінка, зустрівши мене біля дверей у кухню.

- Так, а що?

- Я знайшла більш традиційне вбрання.

- Якщо вже мені й судилося сьогодні померти, то, принаймні, я зроблю це з комфортом. І ти маєш визнати, у мене ефектні чобітки.

Юсра мене обійняла.

- Я молилася про твою безпеку.

Я обійняла її у відповідь.

- Чудово. Я й сама трохи поговорила з Господом. Дуже сподіваюся, що все добре закінчиться.

- Ти ще можеш змінити своє рішення. Старійшини це зрозуміють.

- Не можу, - відповіла я, незважаючи на нудоту, що підступила. - У мене дуже погане передчуття. Мені потрібно переконатися, що з Надіном усе буде гаразд. Я навіть не можу це пояснити.

- Ти його любиш. Тут і пояснювати нічого.

Ми пішли туди, де буде битва.

- Якщо все обернеться погано, і я не повернуся, - сказала я, - зроби так, щоб наступні п'ятдесят років він почувався винним.

Юсра реготала до гикавки.

- Обов'язково. Даю слово.

- Домовилися. Я, звісно, хочу, щоб він залишився живий, але чому б йому при цьому не постраждати?

Ми пішли головною дорогою, що веде в бік арени. Був спекотний, сонячний день, і всі жителі села вийшли дивитися бій. У повітрі витала святкова атмосфера. На узбіччі дороги стояли кіоски, в яких продавалося все: від заморожених солодощів до питної води.

Дійшовши до головного входу, Юсра і я повернули ліворуч і пройшли до розташованих під трибунами дверей. Охоронці негайно нас пропустили і провели в зал для старійшин, де нас зустрів Заїд.

- Ти так і будеш одягнена? - запитав він мене.

- Відчепіться від мене! Так, я буду в джинсах.

- Але ж ти жінка!

Я подивилася на добродушного старого і зрозуміла, що покласти його на лопатки на очах у друзів жорстоко.

Заїд, здавалося, відчув моє роздратування.

- Це неважливо, - промовив він. - Ти зібралася пожертвувати собою?

- Так, заради принца Надіна. - Це офіційна частина заходу. Юсра навчила її, що потрібно говорити. - Я не хочу, щоб Надін про це знав, - додала я. - Тільки якщо знадобиться моя допомога. А якщо все пройде вдало, і принц переможе Фуада, тоді йому ніхто нічого не скаже. Домовилися?

Заїд кивнув.

- Буде так, як ти попросила. Ми поважаємо побажання жертви.

- Ну, тоді я хочу пончиків.

- Що?

- Проїхали! - я ж усе одно не зможу проковтнути жодного шматочка. У животі були нервові спазми. Я божеволіла від жаху і не тільки тому, що за себе переживала. А якщо що-небудь трапиться з Надіном?