34 Надін

Я увійшов у гарем. Скільки б я не займав себе підготовкою до сутички і урядовими завданнями, я все одно не міг забути, як Карина зізналася мені в коханні і сказала, що я боюся знову втратити дорогу йому людину.

Зрозуміло, Карина була неправа. Я принц королівства Баслааму і нічого не боїюся. Але сумувати за нею все-таки буду.

І щоб це побачити, мені знадобилася ціла ніч. Карина не була схожа на жодну з тих жінок, яких я зустрічав. Айша... з нею було затишно. Ми розуміли одне одного. Вона була коханням моєї молодості. А хто для мене Карина?

Так і не знайшовши відповіді, я пройшов у гарем і покликав її.

- Я тут! - крикнула вона.

Я пішов за її голосом у спальню. Коли я увійшов, погляд зупинився на ліжку, на якому ми вчора кохалися, і де Карина запропонувала йому своє серце. Тоді я  не знав, прийняти пропозицію чи ні. Чи можу я їй довіряти?

Усі валізи вже були закриті, готові до дороги. Карина одягла джинси і футболку, очевидно, зібравшись їхати.

- Почалися місячні, - повідомила вона, знизавши плечима. - Після битви я повернуся в місто.

Вона мене вже попереджала про це, але я не слухав. Тепер я відчув розчарування, і мені захотілося вимагати, щоб вона залишилася. Якби вона завагітніла, все виявилося б набагато простіше. Я би зміг заборонити їй залишати село. У мене було б більше часу, щоб визначити, яка вона насправді, а яка вона тільки в моїх очах.

- Тобі нема чого робити на битві, - промовив я. 

- Я хочу побачити, як ти переможеш.

- Сьогодні перемоги не буде. Не з Фуадом. Я не хочу його вбивати.

- А це обов'язково?

- Якщо він попросить пощади, то я можу його відпустити.

- Фуад зібрався мститися. Він не стане просити пощади.

- Я знаю.

Я пройшов через двері, що ведуть у сад.

- Іноді старі традиції каменем падають на мої плечі. Я немов закутий у ланцюги, які тягнуть мене вниз.

- Коли ти станеш вождем, то зможеш зірвати з себе ці ланцюги.

- Коли... - повторив я і повернувся до Карини.

Сонце пестило її обличчя, немов і йому буде її не вистачати. Погляд впав на її чоботи на високих підборах, яким узагалі не місце в чиємусь гардеробі.

- Залишайся! - попросив я без зайвих роздумів. - Живи тут зі мною. Адже ти кохаєш мене, тож виходь за мене заміж.

Карина стиснула губи і зковтнула.

- Чому раптом?

Я розраховував на щасливий відгук, що вона кинеться на мене з обіймами і зацілує, поки в мене не буде іншого вибору, як укласти її в ліжко. Але Карина ніколи не вирізнялася простотою і передбачуваністю.

- Тому що ти сама цього хочеш. І тому, що мені приємна твоя компанія. Мені все одно необхідно одружитися, ну я і вибрав тебе. Свої розумові здібності та рішучість ти передаси нашим синам. Дочки успадкують твою красу і дотепність.

- Іноді ти поводишся як справжня свиня, - відповіла вона зітхнувши. - Вирішив зробити мені боляче? Ти мене кохаєш?

- Ні.

- А в те, що я тебе кохаю, віриш?

Чи вірить я в це? Повірити, значить почати довіряти, а довіра - перший крок до інших бажань. Чи готовий я знову віддати своє серце? Смерть Айші мене спустошила. А якщо я втрачу і Карину?

- Виходить, що ні, - пробурмотіла вона. - Після битви я відразу поїду.

- А якщо я забороняю?

- Ти мені не начальник. Уже ні. Надіне, так буде краще. Ти й сам це знаєш. Перебування тут, розуміючи, що ти мені не довіряєш, тільки зробить мене нещасною. А я не люблю страждати наодинці. Ми будемо постійно сваритися, а кому це треба?

Мене охопило хвилювання. Я тут же переключився на гнів, оскільки це почуття було мені краще знайоме.

- Я замкну тебе в гаремі!

- Ні, не замкнеш. На тебе це не схоже.

- Ти мене зовсім не знаєш.

- Дуже добре знаю. - Карина підійшла до мене, стала навшпиньки і поцілувала мене. - Саме за це я тебе й люблю. А тепер іди і втіли в життя мої фантазії про непереможного лицаря.

Я пропустив її жарт повз вуха.

- Розмова ще не закінчена.

- Прошу вибачення, але час минув. Тобі час на арену.

Карина мала рацію, і це мене дратувало.

- Але ми все одно поговоримо про це пізніше.

- Сподіваюся. Я, правда, на це сподіваюся.