32 Карина

Я хотіла попросити його зупинитися, вчинити розумно, але знала, що Надін не стане мене слухати. Він відповість на виклик, тому що так прийнято. Адже він принц пустелі. Надін не боявся смерті і не збирався залишатися осторонь.

Я нахилилася вперед і поцілувала його. Мені було просто необхідно востаннє провести з ним час. Перед битвою і до того, як він вишле мене з села.

Я думала, що Надін може почати опиратися. Ймовірно, він усе ще злився і припускав про мене найгірше. Але він ніжно обхопив моє обличчя своїми долонями і поцілував у відповідь.

Потім Надін перервав поцілунок і допоміг мені піднятися. Я з готовністю встала і пішла за ним у свою спальню.

Можливо, він і побачив на підлозі відкриті валізи, тільки не став нічого говорити. Просто притягнув мене до ліжка і знову поцілував.

Цього разу поцілунок був більш м'яким, і в дотику відчувалася ніжність, дуже схожа на любов.

По тілу прокотилась шалена хвиля бажання, змішаного з болем і тривогою. В голові як ніколи чітко билося - це в востаннє. І від того кожен дотик і кожен поцілунок відчувався дуже гостро. 

Надін цілував мою шию, повільно опускаючись нижче, і кожен його напружений і рваний рух видавав його нетерпіння. Але він стримувався, намагаючись бути максимально ніжним зі мною. 

Він неквапливо знімав з мене одяг. Продовжуючи цілуватись. Ми опустились на ліжко. Я з задоволенням торкалась його шкіри, намагаючись запам'ятати кінчиками пальців який він на дотик. 

Надін стиснув мої стегна, змушуючи піднятись тазом йому на зустріч, і одночасно подивився мені в очі. Ми єнались в цю мить. На фізичному і ментальному рівні. Зливались в одне ціле, і я не могла пручатись гострій насолоді, що полонила мене. 

Потім він знову впився в мої губи пристрастним поцілунком, витісняючи швидкими рухами з мого тіла тривогу. Змушуючи забути на кілька хвилин про власні страхи. Я віддалась йому. Довірилась, як робила це завжди. Для того, щоб дуже скоро здригнутись від хвилі блаженства. 

Ми лягли на бік обличчям один до одного пізніше. Я обводила поглядом скульптурні риси обличчя Надіна. Мої очі наповнилися сльозами.

- Я люблю тебе, - прошелестіла я, приклавши палець до його губ. - Нічого не кажи. Не треба. Я не чекаю взаємності.

В очах Надіна плескалися різні емоції, але я знала, що програю. Він занадто сумнівався. І ця невпевненість була викликана не мною, а страхом перед новою втратою. Я не могла обіцяти, що цього більше ніколи не станеться, але навіть якби й могла, то Надін усе одно не повірив би. Він краще залишиться самотнім, ніж наважиться на кохання. Гірше того, він відмовлявся це визнавати. Він просто прикинувся, ніби мені не довіряє. І як я мала з цим боротися?

- Я не вагітна, - продовжила я. - Напевно, завтра в мене почнуться місячні.

- Звідки ти знаєш? - запитав Надін, повільно цілуючи мої пальчики.

- У мене роздувся живіт і дуже хочеться наїстися шоколаду, наплювавши на вагу. Просто знаю, що місячні почнуться, і все. Я залишуся, поки не закінчиться битва, а потім поїду. - Хіба тільки він сам захоче мене утримати і визнає, що до мене не байдужий.

Але замість цього він встав, одягнувся, а потім, не сказавши жодного слова, вийшов.