31 Надін

У палаті старійшин почалася метушня. Усі одночасно щось вигукували. Я слухав какофонію голосів, але не звертав уваги на сказане. Це не мало жодного значення. Головне було завдати поразки суперникові.

- Дуже несподівано! - вимовив Заїд. - Він чекав майже до останнього.

- Він усього лише хлопчисько! Надін запросто його переможе.

Заїд подивився на мене.

- Хлопчисько чекає помсти, а Надін битиметься за справедливість. Хто знає, чим усе це закінчиться?!

Я подивився на літнього чоловіка, здогадавшись, що той мав на увазі. Суперник готувався до цього багато років. Коли дуже хочеш втілити мрії в життя і помститися за батька, з'являється додаткова сила.

- Я сприймаю цю сутичку всерйоз, - вимовив я. - Але в результаті битви я не сумніваюся.

Чоловік кивнув.

- Нехай так і буде.

Тут двері відчинилися, і в палату увірвалася Карина. Скільки я себе пам'ятав, я жодного разу не бачив, щоб жінка переступала поріг цієї кімнати. Старійшини, немов у страху, відсахнулися. Карина, не звертаючи на них уваги, попрямувала відразу до мене.

- Люди, ви що, зовсім з глузду з'їхали? - обурено сказала вона, підійшовши ближче. - Невже не можна просто провести вибори?!

З очей хлинули сльози, а на обличчі читалося занепокоєння. Я тут же забув, що лише кілька хвилин тому на неї злився і відраховував години до того, як зможу відіслати її геть. Я простягнув їй руки, і Карина кинулася в мої обійми, стиснувши мене так, немов більше ніколи не дасть мені піти.

- Я не дозволю тобі битися, - пробурмотіла вона мені в груди. - Я зв'яжу тебе мотузками і битиму палицями, поки ти не зрозумієш, що не так уже й погано сховатися.

Карина пахла квітами і сонцем. Я поцілував її в маківку.

- Ти не станеш поважати чоловіка, який так вчинить.

- Нічого, переживу!

- А я - ні.

Карина підняла голову і подивилася на мене.

- Ти не можеш...

- Я повинен. І хочу.

- Битися на палашах? Ти хоч знаєш, як це робиться?!

Я усміхнувся.

- Так. Я чудово володію цією зброєю.

- А я-то себе крутою вважала, бо можу створити сайт. Ну чому?! Чому це мало статися?

Підійшов Заїд.

- Може, ти хочеш поговорити з Кариною наодинці? Де-небудь в іншому місці.

Вона кинула погляд на старійшину.

- Що сталося?

- Ти порушила святість палати старійшин. Жінкам заборонено сюди заходити.

Карина закотила очі.

Я усміхнувся.

- Ходімо. Поговоримо про це в гаремі.

Карина охоче погодилася. Вона хотіла побути наодинці зі мною, а ті стурбовані погляди, які кидали на неї старійшини явно їй не подобались. Виглядало так, наче вона хоче розштовхати старих стусанами.  Навряд чи це прекрасна ідея.

Ми пройшли в гарем. Сівши на один із диванів, Карина повернулася до мене.

- Почни спочатку і говори повільно. Чому в тебе з'явився супротивник? Хто він? Це особиста неприязнь? Здається, що так.

Я торкнувся її обличчя.

- Чому ти так вирішила?

- Тому що він з'явився в останню мить. Що ж виходить? Сьогодні вранці він прокинувся і подумав: "Хіба не чудово вбити принца Надіна в битві?" Навряд чи. Якщо це не з особистих спонукань, тоді чому він не виступив проти до того, як тебе проголосили? Або б пішов до старійшин! Усі знали, що оберуть тебе.

- Ти маєш рацію. Це особисте. Його звуть Фуад. Він син того чоловіка, якого я вбив.

Я мало не задихнулася. Мій погляд упав на його спокійне обличчя.

- Коли тебе взяли в заручники?

- Так, батько Фуада придумав план, як отримати за мене викуп. Я спробував утекти, і ми билися. - я потер свою щоку. - Він майже переміг, але врешті-решт я його здолав. Загарбник помер, а його подільників посадили до в'язниці.

- Його сім'я була зганьблена, - прошепотіла я, пам'ятаючи випадок із Саїдом, хоча його батько всього лише вкрав кілька верблюдів. - Виходить, Фуад виріс дуже розлюченим на світ, а особливо на тебе. Хлопець хоче помститися за батька.

- Швидше за все.

Усе було дуже погано. Гірше, ніж я собі уявляла.

- Не бийся з ним. Фуад хоче щось довести іншим.

Надін виглядав стомленим.

- Перемога мені не принесе задоволення. Фуад усього лише пацан. Йому тільки вісімнадцять чи двадцять. Але такий закон.

- Дурний закон.

- Як би ти його не назвала, він не зміниться.

- Тоді ти його поміняй!

- Зроблю, коли стану вождем.

- А це означає, що спочатку ти маєш убити Фуада...

"А якщо в тебе не вийде?" - ці слова дівчина не вимовила вголос, але вони були написані у неї на обличчі. А якщо мене вб'ють?

- Ти занадто сильно переживаєш.

- Але це ж не вісімнадцяте століття! Ти маєш зупинити цю практику.

- Зупиню. Як вийду переможцем.

- Замаравши свої руки кров'ю хлопчика?

- Іншого шляху немає.

- Але ж повинен же бути! Звернися до шейха, - благала Карина. - Розкажи йому про це, і він не дозволить тобі битися. Тут немає нічого ганебного!

- Шейх не втручатиметься в наші правила, а ти тим паче. - я знову доторкнувся до її щоки. - Не бійся. Я відмінно володію палашами і перед битвою потренуюся.

- Залишилося всього два дні.

- Часу достатньо.

- Невже? А якщо всі десять років Фуад практикувався?

- Не думай про це, - впевнено відповів їй я.