30 Карина

Я підійшла до кінця доріжки і відступила назад.

- А тобі не спало на думку, що я кажу правду?! Що я насправді тебе покохала?

Надін нічого не відповів, але я й не чекала. Відповідь на моє запитання була написана в нього на обличчі. Напружені плечі й небажання на мене дивитися говорили самі за себе.

- Ні, не прийшло, - прошелестіла я, трохи заспокоївшись. - Ти ніколи в це не вірив.

Він хотів щось сказати, але я підняла руку.

- Не треба. Тут нема про що говорити. Хоча ні. Зачекай. Беру свої слова назад. У мене є питання. Скажи мені, що я зробила, щоб ти почав так про мене думати? Коли я погано себе повела? Або, може, я комусь зробила боляче? Що такого жахливого я зробила, що ти навіть подумати не можеш про те, що я можу тебе полюбити? Покажи мені на прикладі, сама не пригадаю. Можливо, я погано обійшлася з Разою? Або Саїдом? Або що-небудь вкрала? Я хоч раз тебе обдурила? Хіба я не віддала вам усе, що в мене було?

Я сиділа в саду гарему, шкодуючи, що на двері не можна повісити важкий замок, такий, який закриє мене тут назавжди. Я б змогла провести своє життя в товаристві одних папуг, ну і, можливо, якогось собаки. Собака буде мене любити незважаючи ні на що. Він не повернеться спиною, почувши зізнання в коханні. Собаці не наплювати. Це Надін може спокійно розірвати мені серце на шматки й кинути у вогонь просто в мене на очах.

Я ще ніколи нікого не кохала і не знала, як боляче від цього буває. Я сказала йому сущу правду, запропонувала йому все, що в мене було, а він відвернувся. Надін жорстоко мене відкинув і, найстрашніше, у мене не вистачить сміливості просто піти. До цього я поки що не готова.

Однак зовсім скоро...

Цього ранку я відчула ниючий біль внизу живота. "Вчасно", - сумно подумала я. Через два дні почнуться місячні, і Надін отримає доказ, необхідний для того, щоб відіслати мене геть.

Цікаво, як скоро мене звідси відвезуть після того, як Юсра все дізнається? Через годину? А може бути дві? Потім мені доведеться пережити дорогу в місто і нескінченно тривалий політ в Європу. І куди я подамся там? У мене там нікого немає, та й ні з ким спілкуватися я не хотіла. 

Але треба думати куди краще податися. Європа велика і я можу обирати будь-яку країну. А може взагалі повернутися в Україну? Ну і що що там небезпечно? 

Або поселитися в Парижі? В Іспанії де тепло і є океан?

Раніше така перспектива привела б мене в захват, а тепер я думала тільки про те, як сильно сумуватиму за Надіном. Я бажала його до сліз і заради нього була готова на все, тільки не знала, яким чином переконати його в цьому.

Я підняла обличчя до сонця і, почувши кроки в гаремі, напружилася. Кроки були швидкими й твердими. Серце забилося швидше, і мене охопило хвилююче передчуття. "Усе так погано", - тужливо подумала я. Краще вже нехай Надін на мене злиться і завдає болю, але буде поруч, ніж жити без нього. Очевидно, коли я повернуся додому, мені доведеться заглибитися в книжки із самовдосконалення особистості.

Надін влетів у сад і впевненими кроками попрямував до мене.

- Нам потрібно поговорити, - оголосив він.

- Як накажете.

У той момент, коли він люто роздивлявся мене, його очі нагадували бойову зброю. Я не звернула увагу на його неприховану лють, вивчаючи кожну частинку тіла, щоб потім не забути ширину його плечей або довжину вій.

Я хотіла запросити його сісти, але енергія, здавалося, била з нього через край, і він би все одно не зміг спокійно сидіти. Я терпляче чекала, поки він міряв кроками кам'яну доріжку. Надін має почати першим, я вже все сказала, і більше мені нічого додати.

- Ти повинна була зі мною поговорити! - сердито вимовив він, зіщуливши очі. - Ти повинна була сказати, що тобі хочеться тут залишитися. Якби ти повела себе чесно, то ми могли б дійти згоди. - Нарешті Надін зупинився. Він дивився на мене так, немов зібрався викликати торнадо і змести село з лиця землі. - Але ти вирішила мене обдурити!

Спочатку мені почулося, що Надін розмовляє дивною мовою марсіан, кудкудакаючи і шиплячи. Потім слова стали на свої місця і набули для мене сенсу.

Їхнє значення повільно до мене доходило, змушуючи спуститися на землю. Біль зник за величезною стіною шаленства.

- Ви хочете сказати, що якби я прийшла до вас зі словами: "Слухай, босе, мені здається, все складається якнайкраще. Давай одружимося", то ви б погодилися? Ви б прийняли запропоновану угоду, а оскільки я сказала, що кохаю вас, то всі шанси втрачено?

- Так і є, - суворо відповів Надін. - Зрозуміло.

- Зрозуміло?! - пронизливо прокричала я. - Тобто тобі неприємно, коли жінка безкорисливо віддає своє серце, а якщо тебе використовують - це нормально? Так от, послухай мене, за такого ставлення до життя ти до кінця своїх днів будеш платити психотерапевтам. Нічого більш ідіотського і придумати не можна! Це таке збочення, що мені навіть не смішно!