29 Надін

Я не хотів зустрічатися зі старійшинами перед початком церемонії інавгурації, але в мене не було виходу. Шейх, мій батько, іноді створював мені труднощі, але це всього лише одна людина. А тут одразу кілька впертих і непохитних старійшин. Вони збиралися порушити кілька питань, що стосуються майбутнього села, але при цьому я знав, що основним предметом обговорення стане моє особисте життя. Я повинен одружитися.

Нехай своє становище я радше заробив, ніж успадкував, але дружина і діти все-таки могли б багато чого додати до моєї репутації. Я розумів наскільки це важливо і не збирався йти наперекір традиціям. Мені просто не подобалося про це говорити. А особливо зараз.

Карину я не бачив уже два дні, але вона все одно невідступно перебувала поруч зі мною. Її слова зачепили мене і розлютили, і тепер я навіть не міг спати ночами. Вона мене розлютила, але чому - я не міг зрозуміти.

Я підійшов до палати старійшин, і охоронці біля дверей повідомили про мій прихід. Коли мене остаточно оголосять вождем, я посяду місце на чолі столу, а поки що в залі, де ухвалювали найважливіші рішення, я був усього лише відвідувачем.

Заїд, спікер зборів старійшин, піднявся і привітав мене кивком голови.

- Ви в повному здоров'ї, принц Надін? - ввічливо вимовив він.

- Так, дякую. А старійшини?

- Ми вже не молоді, - пробурчав Заїд, - і з кожним днем тільки старіємо. Ми викликали тебе сюди, щоб поговорити про твоє майбутнє, а отже, і про наше.

Я нічого не відповів - вони скажуть, коли мені можна говорити.

- Загалом, ми розглянули твої плани для села. Твоя економічна політика агресивна, і, напевно, навіть занадто.

- Старі принципи ще можуть послужити нам непогану службу, - додав інший літній чоловік, пильно дивлячись на мене. - Ти вирішив, що за тиждень усе зміниш? Ні, так не вийде.

Я зачекав, поки Заїд кивне, давши дозвіл відповісти.

- Старі принципи лежать в основі нашого життя і фінансового успіху, - пояснив я. - І я не збираюся це змінювати. Я всього лише намагаюся наростити м'язи у нашої і без того сильної економіки.

Я коротко розповів про свої плани і підкреслив цілі на цей рік. Старійшини мене слухали, що було першим кроком до згоди.

- Звучить чудово і заманливо, - відповів один зі старійшин, м'яким від старості голосом. - А одружитися ти збираєшся? Айша була квіткою пустелі, у цьому ніхто не сумнівається, але минуло вже п'ять років, Надіне! Ти її оплакуєш, і це показує тебе з позитивного боку, однак настав час знову одружитися. Цього вимагає традиція, а разом із нею і ми.

- Згоден, - вимовив я. - Я готовий одружитися.

Старійшини переглянулися. Зазвичай вони вміло тримали свою думку при собі, але їх дуже здивувала моя швидка згода.

- У тебе є вподобання? - поцікавився Заїд. - Ти вже когось обрав?

Раніше я подумував про Карину, яка виявилася несподіваним скарбом. Тільки кілька днів тому все змінилося.

- Ні, - упевнено відповів я.

Заїд підняв брови.

- Зрозуміло. Відповідних кандидаток привезуть у село.

- Я зроблю вибір.

Старійшини пошепотілися, і один із них піднявся.

- А що щодо Карини? Вона так і залишиться в гаремі?

"Якщо вона не вагітна, то ні", - подумав я, усе ще злячись на неї, досі не розуміючи за що. Я її хотів, і вона вміла доставити мені всіляке задоволення, але це було мені неважливо. Вона має поїхати.

Але якщо вона вагітна... Якщо вона носить мою дитину, то мені нічого не залишиться, як поселити її тут. У законі ясно прописано, що королівську дитину не можна вивезти з країни без дозволу шейха. Мухтар ніколи не віддасть малюка, а Карина не кине дитину і застрягне в селі, поки вона не виросте.

На що це буде схоже жити поруч із нею? Що я буду з нею робити? Найлогічніше рішення залишити її як коханку. Залишити її і...

Ні. Так не можна. Я ж одружуся. А це означає, що буде краще, якщо вона не вагітна. Це простіше для всіх. Однак якби вона була вагітна, дитина успадкує всю її силу, завзятість і розумові здібності.

- Я ще не вирішив, як із нею вчиню, - відповів я, не бажаючи вдаватися в подробиці. Ще тиждень, і стане відомо, зачала Карина чи ні. - Рішення я ухвалю після інавгурації, тому з нареченими доведеться почекати, поки вона не поїде.

Я ніколи не зможу їй довіряти, але й не стану принижувати, змусивши жити в гаремі, коли в мене буде сім'я. Якщо ж вона вагітна, то я розберуся з цим питанням пізніше.

Старійшини знову пошепотілися, і Заїд знову заговорив.

- Ти хочеш взяти за дружину українку? Звісно, згідно з традиціями і для політичної розсудливості краще одружитися з дівчиною з пустелі, але Карина вже багато разів показала себе з дуже хорошого боку. Її робота над проектом Рази вже встигла принести селу славу. І з Саїдом вона мудро вчинила, коли інші не помічали нічого, крім зганьбленої дитини. Вона сильна жінка і вміє співчувати. Якщо бажаєш взяти її за дружину, то ми не заперечуємо.

Одружитися з Кариною?! Дурниця яка! Зробити її своєю дружиною, значить...

І тут я зрозумів, чому так лютував. Я нарешті збагнув, чому її слова так мене образили й застрягли в душі.

Карина захотіла тут залишитися. Вона нарешті знайшла місце, яке могла назвати своїм домом. Але замість того, щоб відкрито мені в цьому зізнатися й обговорити можливості зміни договору, вона спробувала спіймати мене словами кохання і розраховувала, що я у них повірю.

Вона мене не кохала, а просто шукала стабільності, яку я міг їй дати. Її слова призначалися не мені.

- Я з нею не одружуся, - твердо вимовив я.

Заїд опустився на стілець.

- Ну, гаразд, - у голосі пролунало розчарування, - як хочеш.

- Якщо вона захоче залишитися в селі, ми знайдемо їй чоловіка, - повідомив старійшина.

- Ні! - я не міг цього дозволити. - З іншим вона не буде.

Я розумів безумство всієї ситуації: Карина була мені не потрібна, але й віддавати її я не хотів. І пояснити це старійшинам теж не міг, оскільки тоді доведеться занадто багато розповідати. Але в тому, що Карині не можна довіряти, я був упевнений. Кохає?!!! Та як вона посміла заявити про таке сильне почуття?! Як їй не соромно заманювати мене в пастку ідеальними рисами обличчя, формами тіла, почуттям гумору і прекрасними розумовими здібностями. Вона чинила чисто по-жіночому.