19 Каріна

Усередині все стиснулося, повітря раптово потеплішало. Я відчула щастя і водночас збентеження.

- Дякую.

Побути наодинці нам не вдалося, повернувши за ріг, я побачила людей, які стояли і розмовляли. Щойно з'явився Надін, усі стихли й почали дружно аплодувати. Я не знала, чи варто мені розділяти цю особливу мить із принцом, я встала осторонь і теж почала плескати. Надін глянув на мене через плече, але не зупинився. Разом з рештою людей я прослідувала за ним до величезної зали.

Старійшини вишикувалися в ряд, майже як на весільному прийомі. Принц першим їх привітав. Вони по черзі обійняли Надіна, висловлюючи, що задоволені зробленим вибором. Я не зовсім розуміла, як поводитися. Я здогадувалася, що мене посадять разом із принцем на чолі столу, але доки мене не запросили, я вирішила, що правильніше залишитися на задньому плані.

Потім, оточена натовпом, я подалася вперед. Не встигнувши схаменутися, я вже стояла поруч із першим старійшиною, Заїдом.

Це був старий, дуже маленький згорблений чоловік, але при цьому з ясним і мудрим поглядом.

- Отже, ти і є коханка Надіна.

Я не знала, що йому відповісти, і тому лише посміхнулася, сподіваючись, що цього буде достатньо.

- Хтось має ощасливити Надіна. Ти впораєшся з цим завданням?

- Зроблю все можливе, - пробурмотіла я у відповідь, згадавши про те, що Надін уже рахує дні до того, як дізнається, вагітна я чи ні. Адже він не прагнув до спілкування або близькості в ліжку.

- Цього недостатньо, - промовив старійшина. - Ти повинна з ентузіазмом заявити на нього права. Саме цього й хоче чоловік.

- З ваших вуст звучить так, немов він остання крихта хліба на обідньому столі, - випалила я, навіть не подумавши. - І взагалі, мені здається, він більше схильний заявляти права на інших, а не навпаки.

Подібне приводить у жах на вечірках: усі замовкли якраз у найневідповідніший момент. Мої слова луною відгукнулися у величезному залі.

"І де стихійне лихо, коли воно так потрібне?" - нещасно подумала я. Літній чоловік довго не зводив із мене здивованих очей. Я не могла відвести від нього погляду, не могла піти і поняття не мала, де зараз Надін і чи чув він сказане. З удачею в мене було погано, і це означало, що він стоїть поруч, готовий зірвати з мене діадему і закрити в гаремі.

Старійшина засміявся. Він поклав долоні на живіт і ще довго реготав, поки з очей не покотилися сльози. Гості знову заговорили один з одним.

- Я все чув про хліб, - голосно вимовив Надін. - Незрівнянно. Так, із завданням ти точно впораєшся. - Він мені помахав. Я швидко пройшла повз старійшин, намагаючись тільки посміхатися і нічого не говорити. Надін чекав, поки я наближуся.

Коли я кинула на нього погляд, принц підняв брову. "Чудово. Просто чудово".

- Отже, ви все чули? - перепитала я.

- Мені здалися твої слова незвичайними.

- Ви, мабуть, у курсі всієї розмови.

- Очевидно, так.

Надін обійняв мене за талію і повів до столу.

- Ви не сердитеся?

- Ні. Мене нарешті порівняли з крихтою хліба, і тільки тепер моє життя стало по-справжньому повноцінним.

Я посміхнулася.

- Ти смішний. Навіть дивно, але мені це подобається.

- Дякую.

Надін відсунув для мене стілець. Сідаючи за стіл, я усвідомила, що в Надіні мені подобається не тільки почуття гумору. Мені подобалося, що він умів слухати і чинив справедливо, якщо не брати до уваги тих хвилин, коли він припускав про мене найгірше. Він буде хорошим керівником. Мені подобалося... подобався він сам... Як чоловік і як друг. Я його поважала.

Це мене не турбувало. Адже краще з ним ладнати, ніж навпаки. Зрештою, я поїду, і чудово, якщо залишаться хороші спогади про той час, що ми провели разом.

Урочистий обід ішов своєю чергою. Надін витерпів довгі промови старійшин про те, який він чудовий. Розказані про нього історії підкріплювали їхнє рішення, звичайні випадки з життя раптом перетворилися на події надзвичайної важливості.

- У них випадково немає історії про те, як ти заколов дракона, що напав на село? - напівшепотом запитала я, нахилившись до Надіна. - Або про те, як ти, витягаючи п'ятнадцять сиріт із палаючої будівлі, одночасно винайшов інтернет.

- Не зараз, - відповів він.

- Я люблю феєричні закінчення.

- Тоді тобі сподобаються танцівниці.

Я спрямувала на Надіна здивований погляд.

- Ти не жартуєш? Я просто обожнюю танцівниць! Бачила їхній виступ у місті. Щоправда, я стояла в кінці кімнати позаду і не змогла їх розгледіти, але вони чудово танцювали. Я б ніколи не досягла такої витонченості.

- Тобто ти не почуваєшся ображеною? - уточнив Надін, не повіривши своїм вухам. - Ти не вважаєш це проявом варварства або приниженням?

- З якого дива це має мене образити? Вони роками навчаються цієї майстерності й чудово танцюють. Щось на кшталт балету, тільки дівчата в прозорих шароварах покриті вуалями, ну й музика інша.

Великий зал наповнили звуки музики. Бесіди стихли, молоді танцівниці вийшли вперед, ставши навпроти принца. Я була вірна своєму слову. Я, немов зачарована якоюсь чудовою виставою, не зводила з них очей. А коли дівчата почали рухатися, я усміхнулася, погойдуючись на стільці.